Якою ціною Україні дісталася соборність? Кропивничанці прослухали лекцію місцевого історика

 

22 січня в рамках відзначення 100-річчя Соборності України у художньому музеї пройшла зустріч патріотично налаштованої спільноти міста з відомим істориком, краєзнавцем, громадським діячем та невтомним просвітителем на ниві національно-патріотичного виховання Юрієм Митрофаненком, який виступив перед присутніми з лекцією на тему: "Українська соборність: духовний та територіальний вимір".

 

 

Розглянемо все поетапно:

 

У Середньовіччі, у V столітті, на землях, степах сучасної України племена надовго не затримувались, тут переважно проживали кочовики і до тих пір, поки не з’явилась слов’янська цивілізація.

 

Першою столицею слов’ян був, є і буде місто Київ. Витоки нашої територіальної соборності починаються ще з доби Київської Русі-України, яка являється тлом майбутньої держави. До речі, на території Київщині є річки зі слов’янськими назвами: Рось, Росава, Роставиця. Наприклад, на території сучасної Росії ви навряд чи знайдете топоніми з аналогічними назвами. Отже, ще в добу Середньовіччя формується уявлення про державу, Руську землю, столицею якої є Київ.

 

У 988 році до Києва приїздять священики з Константинополя, проводять обряд Хрещення, в результаті утворюється Київська митрополія, якій дається право хрестити вірян по території Східної, Південної і Північної Русі - і фактично з X століття маємо незалежну митрополію, підпорядковану Константинополю. Християнство стало державною релігією, і усі колишні язичницькі держави використовували християнство для зміцнення свого державного апарату.

 

Навіть у добу феодальної роздробленості, XI століття, Київська Русь не зникла, просто централізована монархія була замінена федеративною, і усі князі розуміли свою спадщину як територію Русі. Наприклад, князі галицькі, волинські, чернігівські захоплювали Київ, але водночас не руйнували його, чітко розуміючи, що це їхня територія.

 

У 1169 році приходить князь Володимир Суздальський Андрій Боголюбський і як кочевник руйнує столицю, повівши себе як окупант за принципом "не моє - не жалко", теорія випаленої землі. Період монгольської навали на великий проміжок часу роз’єднала Русь як державу. Історія з центром у Києві перетікає на Захід, на Галич, на територію Галицько-Волинського князівства. Галицькі князі взяли під контроль Київ, усвідомлюючи, що це їхня спадщина, сталася не руйнація, а логічна, на їхню думку, зміна влади.

 

Термін Русь нікуди не зникає, коли Данило Галицький приймає хрещення, Русь називають Руським Королівством, в той час коли Москва починає називатися Московією.

 

В добу Київської Русі формується уявлення, де пролягає її територія, де та руська земля і хто на неї має право.

 

У XIII столітті Русь-Україна втрачає державність і соборність, її замінює Руське Королівство, а пізніше територія ділиться між державами-сусідами. Та все ж у літописах зберігається історія Русі і іноземці продовжують сприймати цю територію як традиційну Руську землю.

 

 

XVI століття. Україна потрапляє до складу Польщі. У складі Речі Посполитої захоплена територія мала назву Руське Воєводство. Поляки чітко розуміли, що на цих землях живуть русичі, що це залишки Руської держави.

 

Питання соборності руських земель постало у добу Богдана Хмельницького. Коли гетьман підіймає повстання проти Речі Посполитої і повстало питання щодо кордонів руських земель, Богдан відповів: "За Віслу не піду, бо своєї землі маю вдосталь. Мрію весь народ руський визволити з ляської неволі", чітко усвідомлюючи, що є люди,  які не вважають себе поляками, литовцями або москвинами. "Знай, ляше, по Случ - наше".

Кожен український гетьман, навіть якщо він був лояльним до Москви, все ж був соборником, і кожен з них прагнув бути гетьманом обох берегів Дніпра.

 

XVIII століття - Україна втрачає незалежність, соборність українських земель, втрачає свою назву. Саме у XVIII  ст. Московія привласнює собі нашу назву - виникає держава Російська імперія, а за Україною прищеплюють назву Малоросія. Найкраще цей період історії описує Тарас Шевченко у поемі "Сон", у якому бачить пам’ятник Петру I з надписом "Первому Вторая" - "Отой Перший, що розпинав Україну, а та Друга доконала".

 

XIX cт.  В української інтелігенції виникає політичний проект про те, що є народ, який живе на певних територіях (Павло Чубинський пише: "Станем, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону"). Саме тоді українська еліта своїми творами нагадує русинам, де їхня територія. Кобзар часто у своїх творах вживає слово Україна ("Свою Україну любіть...", "...серед степу широкого на Вкраїні милій...", "...і на Україні добро...". Українські поети брали собі гарні псевдо: Леся Українка. У суспільстві виникає ідея соборної України, яка випереджає мету незалежності. 

 

У Харкові у 1900 р. Микола Міхновський у своїй лекції "Самостійна Україна" визначає кордони українських земель - Самостійна Україна від Кавказу по Карпати, і виголошує думку про те, що Україна має відбутися політично і запропонувати програму незалежності української держави.

 

Українська діаспора знаходила можливість надсилати братам-наддніпрянцям  українську літературу, яку на той час було заборонено друкувати.

 

1917 рік. Початок Української революції. З’явились сприятливі умови для утворення держави, уже були сформовані думки, теорії про те, де має бути Україна, що вона повинна бути незалежною і соборною. Михайло Грушевський окреслює територію держави за етнічним принципом, взявши за основу перепис населення, який проводила Російська імперія у 1897 р. Де проживає більшість малоросів - там і є українська територія. Він помилково не включив у її межі  Кримський півострів. Коли у 1918 р. українські дипломати поїхали у Брест-Литовський на перемовини, то вони вказали землі фактично від Сяну до Дону, опираючись на факти щодо розселення ентічного етносу.

 

 

Олена Скочко

 

Нагадаємо: Як у Кропивницькому відзначали День Соборності України (ВІДЕО)