Кропивницький майстер різця розповідає про своє захоплення

 

Усі ми колись були творцями — малювали, ліпили із пластиліну, будували із піску замки, робили з тканини ляльок та зі шматка деревини майже справжні мечі, а з палиць та прищіпок — індіанські томагавки. Та минуло дитинство — і в багатьох зникла потреба творити.  

 

Однак є дорослі люди, які не втратили цього бажання. З одним із них, членом Національної спілки майстрів народного мистецтва України, автором багатьох унікальних робіт з деревини та кістки Юрієм Бабієм, ми й маємо намір познайомити читачів. 

Він — творчо обдарована людина: співає в церковному хорі, а в мистецьких колах відомий насамперед як різьбяр фігурок, серед яких найекзотичніші — нецке.

 

— Що воно за диво таке, Юрію, —  ці мацюпусінькі фігурки?

 

— Це мініатюрні фігурки, вирізані з кістки або дерева. У давнину їх виготовляли в Японії і використовували як противагу кисетові з тютюном або мішечкові з грошима на поясі кімоно, що не мали кишень (тому все необхідне носили причепленим до пояса). Нецке мають дірочки, крізь які протягують нитку. 3 неї робили петлю, накидали на мішечок та на пояс. Найцінніші нецке — з кістки. На дерев’яні ж іде деревина вишні, сливи, їхнє коріння.

Крім нецке у моєму доробку є й фігури трохи більшого розміру. Це усілякі божки — щастя, добробуту, музики, кохання, веселощів — та герої українською фольклору — лісовички, козачки, різні комічні персонажі.

 

— Скільки часу потрібно на виготовлення фігурки?

 

— Маю вже чималий досвід, тому руки працюють самі собою. На нецке витрачаю два дні, на простішу фігурку — день.

 

— Виготовляєте їх за якимись зразками?

 

— У багатьох містах продають подібні фігурки з гіпсу або пластмаси. Часто разом з ними — ксерокопійовані книжечки із зображенням божків та їхнім описанням. Колись мені до рук потрапила одна з них. Почав різати за зображеннями в книжечці. Сьогодні вже й забув, коли востаннє зазирав туди, бо з’явився досвід, багато фігурок уже створено за власним задумом. Статичні вирізати легше, складніше ті, що перебувають у русі, багатофігурні композиції. Наприклад, Будду з дітьми, кількох чоловіків на риболовлі, борців сумо під час поєдинку.

 

— Фігурки — лише частина творчого доробку?

 

— Це важлива складова творчості. Але існують й інші. Мої різьблені картини мають доволі значні розміри — до метра заввишки. Зображую храми, замки. Ріжу прорізні писанки, ікони, хрестики, рамки до картин, до дзеркал, багато чого, що можна зробити з дерева.

 

— Маєте якусь спеціальну мистецьку освіту?

 

— Якщо ви маєте на увазі освіту, пов’язану з різьбою, — то ні. За фахом я ветеринар. A потяг до різьби — від батька, справжнього умільця. У школі, де я вчився, а потім у Творчому об’єднанні молоді він вів гурток різьби. Тож я вчився і в нього в гуртку, і вдома. Починав з попільничок, черепочків, а вже далі з’явилися серйозніші речі. Батько мій нагороджений багатьма грамотами, про нього писала місцева й центральна преса, випущено кілька буклетів. Його роботи розійшлися по Україні та по всьому світу. А це не лише просто дерев’яні вироби, а й лакована мініатюра.

 

— А де можна побачити саме ваші роботи?

 

— Передусім на виставках. Дещо зберігається у фондах обласного художнього музею. Колись в обласній філармонії наш обласний краєзнавчий музей виставляв експозицію, серед якої були й мої роботи. Його представники пропонували також створити в самому музеї мою постійну експозицію, та на той час не мав достатньої кількості експонатів. Раніше влітку в Центральному сквері ставив столик, накривав його мішковиною і виставляв на нього нецке та більші фігурки. Влаштовував своєрідну пересувну виставку–продаж. 

Завжди із задоволенням беру участь у різноманітних мистецьких заходах. Мені приємно, коли люди бачать мої роботи й оцінюють їх, коли ці роботи спонукають до роздумів про душу, мистецтво, творчість.

 

— Помітно, що у вашій творчості значне місце посідає релігійна тема...

 

— Ми з дружиною — люди віруючі. Тож не дивно, що маю потяг до релігійної тематики. Із того, що зробив, варто згадати і про мою й батькову участь у різьбленні чотирьох колон у церкві на Ковалівці. Тоді я був іще школярем. З приводу релігійної тематики: виготовляю хрестики, ікони, великі хрести з розп’яттям.

 

— Ваше захоплення потребує часу, енергії та матеріальних витрат. Як ставиться до цього ваша дружина?

 

— Моя дружина Олена розуміє, що різьблення — не просто моє хобі, а значна частина життя. Крім того, вона із Закарпаття, де багато майстровитих людей, звідти я привожу творчі ідеї й деякі матеріали. Тому звична до подібних захоплень. Вона мені допомагає й надихає на творчість. Хоча творити стає все важче…

І з чим же це пов’язано?

 

— Нині верстати зі введеними в них програмами значною мірою витісняють ручну роботу. І передусім тому, що ці вироби набагато дешевші за авторські, хоча й гіршої якості. Нині люди, можливо, через нестачу коштів на придбання мистецьких авторських речей, мало цікавляться ручною роботою. Наприклад, на виставці «Агроекспо–2017», на відкритті цьогорічних «Вересневих самоцвітів» у музеї–заповіднику «Хутір Надія» та в парку Пушкіна в День міста Кропивницького, де я разом з іншими митцями виставляв творчий доробок, не помітив особливої зацікавленості такими виробами. Виникає враження, що в людей змінилися цінності, що сьогодні для багатьох головне — їсти, одягатися та їздити в дорогих машинах.

Якщо ж серйозно займатися мистецтвом, то доводиться жити з його плодів. Адже на інше вже не вистачає ні часу, ні сил. Та нині з однієї творчості не проживеш. Можливо, це лише в нашому місті так, як в інших — не знаю. Але от за кордоном, зокрема в Чехії, де я працював, одразу побачив зацікавленість тим, що вмію робити. 

 

— То руки все ж прагнуть майструвати?

 

— Звичайно, Бог дав мені такий талант, тож не марнуватиму його…

 

 

 

Юрій Сергійчук 

Нагадаємо: У Кропивницькому презентують книгу Кена Робінсона «Освіта проти таланту»