Кіровоградщина: Культура проти вірусу
Cпецпроєкт «COVID&громада: рецепти антивірусу»
Соціальне дистанціювання, вимушена ізоляція змусили тисячі людей замислитись: як не піддатися панічним настроям та зберегти своє психічне здоров’я? Відповідь прийшла звідти, де її раніше ніхто не шукав.
Про це свідчать надихаючі історії українців, які під час карантину відкрили для себе нове хобі, і які «Первая городская газета» розповість своїм читачам у рамках спецпроєкту «COVID&громада: рецепти антивірусу». Проєкт створений і реалізується спільно з громадською організацією «Львівський медіафорум».
Зокрема, власник галереї «Єлисаветград» кропивничанин Микола Цуканов започаткував популярні мистецькі проєкти для дітей та дорослих онлайн. Пенсіонерка Тамара Аноко почала малювати. Проєкт-менеджер ГО «Інтерньюз – Україна» Дмитро Зінчук створює ілюстрації для дитячої книги. Художник Віктор Орлі (Геннадій Гребньов) – уродженець Кіровоградщини, який мешкає у Франції, під час карантину відкрив кулінарні таланти і ділиться своїми рецептами з друзями у фейсбук.
Усі вони доводять, що творчим енергійним людям набагато легше долати негоди.
Микола Цуканов: Жодного дня без натхнення
А ви могли б за два з половиною місяці видати нову книгу, опрацювати понад п’ять тисяч негативів, зробити кілька краєзнавчих відкриттів, а ще започаткувати три мистецьких онлайн-проєкти для дітей і дорослих? Поки ви роздумуєте в пошуках відповіді на це запитання, власник галереї «Єлисаветград» Микола Цуканов продовжує придумувати нові форми спілкування з шанувальниками прекрасного.
Кожен його день починається з нової публікації на фейсбук-сторінці. Це розповіді про художників та їхні картини, про культурну спадщину Кіровоградщини та її діячів, повернуті із забуття відреставровані фото, роздуми про мистецтво і митців, вірші. Їхня кількість змушує друзів пана Миколи добряче постаратися, аби не відстати від лідера і не загубитись у потоці інформації.
Фокус на онлайн-спілкуванні – вимушений засіб, каже Микола Цуканов. Поки галерея зачинена для відвідувачів, він повністю «перезапустив» концепцію її діяльності та перелаштував до нових – незнайомих
– Я не в захваті від карантину та пов’язаних з ним обмежень для бізнесу й суспільства в цілому, – каже він. – Багатьох людей він заскочив зненацька і змусив замислитись, як жити далі. У тому числі й нас. Наша галерея молода, їй незабаром виповниться десять років. За цей час вона стала культурним центром міста, магнітом для творчих людей. Колектив невеличкий: ми з дружиною та двоє наукових співробітників. Мобілізувались швидко, щоб не втратити зв’язок з аудиторією, бо карантин рано чи пізно закінчиться і життя повернеться у звичне русло.
Одразу після початку карантину народився інтерактивний проєкт «Мистецтво проти вірусу». Спочатку організатори мали на меті популяризувати творчість художників-земляків, які живуть на Кіровоградщині. Однак зовсім скоро його рамки розширились, і тепер він об’єднує майстрів пензля з України, США, Ізраїля, Білорусі, Франції, Литви та інших країн. Фотографії їхніх робіт та розповіді про авторів Микола Цуканов розміщує в соцмережах. Їх активно читають, коментують і доповнюють, їхнього продовження з нетерпінням очікують і читачі, і самі художники.
– Завдяки «Мистецтву проти вірусу» я познайомився з цікавими митцями і вже запланував нові виставки в галереї , – розповідає він. – Колеги з Арабських Еміратів запросили мене на інтерв’ю у прямому ефірі. Це була можливість популяризувати не лише галерею «Єлисаветград» та місто Кропивницький, а й Україну у світі. Ми говорили про те, що єднає різні народи й культури. Після того, як ми показали свій відеоролик та розповіли про конкурс «Щаслива дитина – квітуча Україна», пошта почала завалювати нас сотнями дитячих малюнків!
Як не дивно, але під час карантину цей проєкт, започаткований галереєю «Єлисаветград» у 2016 році, набув іще більшого, вже міжнародного розголосу. Географія його учасників стрімко зростає, в тому числі, завдяки інтернету.
– Ця форма спілкування долає будь-які відстані, – каже Микола Цуканов. – Сів за комп’ютер, і за лічені секунди вже маєш зворотний зв’язок з людьми, які живуть у різних куточках України та світу: в Закарпатті, в Ізмаїлі, на Донбасі, в Китаї…
За цей час стрімко зросла кількість підписників фейсбук-сторінки конкурсу «Щаслива дитина – квітуча Україна», щодня додаються десятки нових учасників. Микола Цуканов зізнається, що не очікував такого результату.
– Діти хочуть малювати, в них природою закладена жага до творчості, – зауважує він. – А ми, дорослі, допомагаємо їхнім талантам розкритися. Та онлайн ніколи не замінить живого спілкування. Це вимушена міра, а не норма. Інакше є загроза ніколи не вибратись із кімнати з телевізором і комп’ютером.
– Ми не забули про дітей, які змушені займатися з викладачами онлайн, і разом із директоркою художньої школи імені Осмьоркіна Ганною Тимофієнко запропонували учням взяти участь у нашому спільному проєкті – онлайн-виставці «Досить чекати – давайте малювати!», – продовжує мій співрозмовник. – Виставка тривала з квітня до кінця травня. Першою відгукнулася другокласниця Юлія Туманова, а потім пішла лавина малюнків із різних українських міст і сіл. Ми не очікували, що буде такий сплеск! Я думав, буде 200-300 учасників, а й вийшло дві з половиною тисячі. І це чудово! Нагородимо дипломами кожного учасника.
А ще під час карантину Микола Цуканов та його колеги випустили нову книгу – «Колекціонер Бабанський. Історія одного життя».
– Це чергове видання з циклу розповідей про видатних мешканців нашого міста, – пояснює Микола Цуканов. – Воно присвячене колись відомому, а нині забутому вчителю, любителю старожитностей Ігорю Бабанському. Крім того, на карантині ми успішно попрацювали з фотоархівом Василя Ковпака. Так сталося, що після смерті фотокореспондента, який пішов із життя у 2005 році, більша частина його негативів виявилась розпорошеною. Три роки тому галерея «Єлисаветград» розпочала впорядкування цього архіву. Сьогодні загальна кількість оцифрованих фото наближається до 15 тисяч. За два місяці карантину нам вдалося перевести в «цифру» ще чотири з половиною тисячі негативів. Думаю, знайдемо можливість подарувати всім музеям Кропивницького компакт-диски з відреставрованими фотографіями.
Серед архівів Ковпака вдалося розшукати невеличкий архів знаменитого кіровоградського фотохудожника Андрія Митрофановича Дібровного, який вважався втраченим. Найближчим часом ми також представимо їх широкому загалу, і впевнений, це стане сенсацією. Перша виставка, яку ми відкриємо після закінчення карантину, буде колекція фотографій з архіву Ковпака. Хочемо показати містянам, наскільки важливо знати й берегти свою історію.
Віктор Орлі: Кулінарна медитація
Рік тому життя французького художника Віктора Орлі (це творчий псевдонім уродженця Кіровоградщини Геннадія Гребньова. – Авт.) було насиченим. Низка тріумфальних виставок у Європі, Китаї, на Кавказі. Численні зустрічі з послами, журналістами, критиками й шанувальниками. Святкування ювілею Фундації Ван Гога в Арлі, участь у мистецькому ярмарку Salon art3f Luxembourg 2019 в Люксембурзі, де він презентував живописні та скульптурні роботи від власної галереї Capitale & Victor ORLY. Маестро понад 25 років мешкає у Франції та займається живописом, скульптурою, виставковою діяльністю.
Якось під час візиту на історичну батьківщину, до Кропивницького, він зізнався: митці та художники зокрема є найбільш вразливими до соціальних і економічних катаклізмів. Їхній талант – це інструмент і хліб водночас, і залежить він від суспільного інтересу. Досвід показує, що під час випробувань люди зосереджуються на базових потребах. І це одразу відчувають представники творчих професій.
Втім, Віктор не впадає у відчай і під час карантину вдало поєднав два види мистецтва: образотворче та, несподівано для всіх, кулінарне. Для просування своїх талантів використовує найбільш доступний майданчик – соцмережі. Щораз користувачі з нетерпінням чекають наступної зустрічі зі своїм улюбленцем, який вміє здивувати і екзотичною стравою, і несподіваними філософськими висновками.
От, наприклад, він з’являється у кадрі з величезною скибкою кавуна і, похрумкуючи солодким м’якушем, починає розповідь про велетенську ягоду, секрети приготування страв із неї та тонкощі смаку.
.
– Марсель – унікальне місто, – каже він. – В жодній точці Франції немає такої кількості фруктів, як тут. Причому вибір колосальний. Найкращі кавуни – марокканські. Але спеціалісти кажуть, що найліпший кавун – із Тунісу. Можливо, так воно і є. Але в будь-якому випадку кавун залишається кавуном. Це неймовірно смачний продукт! У розпал сезону можна купити величезний кавун по 15-17 кілограмів!
Карантин Віктор називає «тріумфом кімнатних капців і спортивних костюмів» і сприймає як вимушену паузу. В цей час він залюбки катається по двору на велосипеді, пече коржі, одягає фартушок і готує лосося барбекю чи тартар де сумо, зазначаючи: особливе захоплення отримуєш, коли робиш щось з любов’ю. А виходить, вочевидь, смачно – і не лише запечена риба, а й розмова чистою українською мовою на хвилюючі багатьох теми. Хтось із знайомих влучно назвав цей жанр кулірнарною медитацією.
– З дитинства пам’ятаю магічний смак маминих хлібних коржів, – пише художник в одному з повідомлень у фейсбук. – Вона їх пекла не тому, що в магазинах не було хліба, а тому, що це був її спогад про дитинство і її маму. В Провансі люблять хліб. Але його смак не має нічого спільного з маминими коржами. Я маю час, багато часу. І вирішив відтворити мамин шедевр, аби насолодитися цим неповторним смаком і уявити перед собою її руки...
Рецепт простий (з моїми невеликими модифікаціями): у глибоку миску заливаєте півлітри кефіру. Додаєте столову ложку нежирної сметани. Розбиваєте яйце. Додаєте оливкової олії. Якщо є, кілька крапель горіхової олії. Далі сіль за смаком і трішки цукру для золотавого кольору. Чайну ложку соди гасите білим оцтом. Додаєте у миску. Далі борошно. Всипаєте поступово і постійно розмішуєте. Тісто має бути трохи рідшим, аніж тісто на вареники. Викладаєте його на стіл і вимішуєте, додаючи поступово борошна. Якщо тісто не липне до рук, кладете його у миску і залишаєте на 20-30 хвилин відпочити. Заливаєте у велику і глибоку сковороду соняшникової олії. Ділите тісто на 4 частини. По черзі викладаєте на стіл. Руками надаєте правильної круглої форми. Проколюєте виделкою по всій поверхні, щоб під час обжарювання уникнути повітряних бульб. Кладете у киплячу олію і обжарюєте з обох боків. Зберігайте обережність під час маніпуляцій з коржем. Користуйтеся широкою лопаткою. Складіть коржі на гарну тарілку. А коли вони прохолонуть, насолоджуйтесь їхнім неперевершеним смаком. Коржі не ріжте ножем, розділяйте їх руками на ті шматочки, які вам нададуть найбільшої насолоди. Споживання ще теплих запашних, злегка хрумких хлібних коржів іноді заміняє глибоку медитацію.
– Обставини дають усім можливість побачити іншого, зовсім іншого Віктора Орлі, – зізнається художник. – Не твердого, рішучого, наступального, іноді різкого, іноді безкомпромісного, а простого, доступного, гуморного… Без костюмів, краваток і колекційних шарфів, а в футболці, піжамі чи спортивному костюмі. Скоро цей карантин закінчиться, і ви побачите іншого Віктора Орлі: провокативного і емоційного, експериментатора з масою новацій і сюрпризів. А зараз насолоджуємося разом природною тишею і спокоєм. Зберігаємо разом мудрість і проявляємо терпимість до обставин, які змусили нас бути тимчасово обмеженими у просторі…
Віктор зауважує: під час пандемії коронавірусу в людства був певний час для переосмислення, для маневру, для змін. Зараз формується потяг. Кожен згідно зі своїми квитками займе в ньому місце. Скоро рушить.
Дмитро Зінчук: Казочка для Олесі
Киянин Дмитро Зінчук працює менеджером по проєктах у громадській організації «Інтерньюз-Україна». Каже, карантин змінив усі робочі плани і змусив дистанціюватися. Втім, є й гарна новина. Під час вимушеної ізоляції Дмитро створює мальовані історії для своєї півторарічної донечки.
– Олеся дуже любить гортати книжки, – розповідає він. – У нас удома є велика бібліотека, є безліч книг та альбомів. Та найбільше вона любить рукотворний альбом із картинками про їжачка, які малюю я олівцями та ліннером. Кілька років тому цей скетчбук став моїм подарунком для дружини. Я створив для неї цикл мальовок, і залишилося декілька чистих сторінок. Тож я, маючи трохи більше вільного часу, ніж зазвичай, вирішив придумати якусь історію для донечки.
Головним героєм цієї історії став їжачок – улюблена Олесина іграшка. Їй подобалось розглядати старий малюнок, на якому їжачок стоїть із банкою варення, і сопіти носиком, як він. Тож Дмитро вирішив продовжити історію про їжачка: як він вирощує суниці на своєму городі, а потім збирає і варить варення. Згодом з’явився хитрий єнот, який це варення викрадає… Очевидно, його спіймають і викриють, а добро переможе зло – як же у казці без повчальної ідеї?
Загалом молодий татусь встигає малювати по одній ілюстрації щотижня. На сьогодні їх уже дев’ять, історія поступово наближається до завершення, бо у блокноті лишилося всього чотири чистих аркуша. Яким буде фінал, автор поки що не розголошує. Зазначає лише, що Олесі казочка дуже подобається.
Цілком можливо, що коли-небудь історія про Олесиного їжачка стане справжньою книгою, надрукованою у видавництві, і її зможуть прочитати інші малюки. А поки що улюблений герой півторарічної дівчинки живе в блокноті, в єдиному – ексклюзивному екземплярі. Щотижня татусь придумує новий сюжетний хід і малює чергову історію про маленького, роботящого й метикуватого їжачка, якого боїться навіть хитрий єнот. А коли Олеся виросте, вона з усмішкою згадуватиме про казочку з альбому, яку тато намалював під час карантину.
Тамара Аноко: Створити мажор дня
Олександрійка Тамара Аноко – поетеса, журналістка, письменниця. А віднедавна ще й художниця. У свої майже 70 вона переконана: починати нове захоплення ніколи не пізно. Під час карантину вона створила декілька картин на полотні акриловими фарбами.
От і зараз телефонує, хвалиться новою роботою:
– Ще тільки літо на поріг, а в мене вже готова картина «Дари літа». Написана, як і попередні, за номерами. Для мене, непосидючої й нетерплячої, це ніби аутотренінг.
Спершу пані Тамара відвідала майстер-клас із петриківського розпису в галереї VashART. Каже, сама не сподівалась, що зможе осилити техніку народного малярства, а живопис і поготів.
– У нашій родині всі митці: чоловік і сини – музиканти, я творю в ансамблі з ними, – ділиться пані Тамара. – А от із малюванням якось не складалося. Та я завжди повторювала, що в моїй душі живе художник, і його тільки треба розбудити. І ось цей момент настав. Першу картину вирішила намалювати в подарунок чоловікові, причому неабияку, а копію Клода Моне «Кувшинки». Замовила в інтернет-магазині картину по номерах, малювала потайки вечорами. А коли вручила йому на день народження – здивуванню не було меж!
Потім були «Ранок над вітрилами», «Вечірнє місто» та «Дари літа», її пані Тамара вже й залакувала та обрамила. Тепер висить на кухні й радує око.
– Поліанна, героїня однойменного роману американської письменниці Елеонор Порртер, вчить своїх рідних, друзів, сусідів і врешті все провінційне містечко, в якому вона проживала, вмінню виокремлювати радість за будь-якої ситуації, – розмірковує Тамара Аноко. – Тож, нудьгуючи в обсервації, спробувала знайти ті позитиви, які маю протягом карантину. Наше домашнє «ув’язнення» – це дуже вагомий превентивний захід, який убезпечує захист мене від атаки смертоносного вірусу. Я знайшла в собі силу волі й примусила дисциплінуватися, щоб хоча б частково перекрити обмеженість руху: значно збільшила час на ранкову зарядку. Крім того, протягом дня виконую різні вправи, які підтримують мій фізичний стан. Я пропустила кілька щотижневих саун та відвідування перукарні, чим заощадила певну суму – можна потім, якщо все буде добре, використати ці кошти на деякі жіночі приємності.
Пані Тамара каже, що значно збільшила кількість прочитаних книг, подивилась понад чотири десятки вітчизняних фільмів, які до карантину дивилася рідко. Вивчила з пів десятка нових гарних віршів сучасних українських поетів, чим зміцнила свою пам’ять. Намалювала кілька картин за номерами та розмалювала горщики під кімнатними квітами. І хоча малюнки примітивні, але вони радують очі і створюють райдужний настрій у квартирі.
Впевнено просувається робота над її новою книгою. Щоправда, зізнається: дуже хоче на природу – саме цього допінгу не вистачає для творчої роботи. Поетеса розширює свій мистецький світогляд. Основою навчання є статті у фейсбуці мистецтвознавця Сергія Чайки – вона активна слухачка його культурного лікнепу. А після лекцій читає і споглядає творчість різних художників у віртуальних колекціях музеїв світу.
– Додати можна ще й те, що, незважаючи на обсервацію, щодня планую наступний день, – завершує розповідь Тамара Аноко. – Вчу зміни в правописі української мови, майже до кожного свята виставляю свої поезії або прозові пости. А ще у дворі у мене є два квітники, які я опікаю: висаджую квіти, поливаю. Треба віднайти свою віддушину, щоб бодай штучно створити для себе мажор дня. Досить часто талант проявляється у людини з віком. Подивіться навколо: виготовлення ляльок, бісеро- і лозоплетіння, шедеври із солоного тіста і дерева, вишивання, виробництво всіляких магнітиків і навіть написання картин.
А хтось – раптово для себе й оточення – починає віршувати, складати пісні, музикувати, підпадаючи під магію слова й звуку. І все це здорово! Бо будь-які уподобання виробляють імунітет від сірості, нужденності, ниття. І забезпечують мажор дня! Не лише авторові, але і його ближнім.
Коментар психолога
Такої ж думки дотримується й психологиня Юлія Головкіна. Вона переконана: в умовах карантину та ізоляції найнебезпечніше – потрапити у вир негативу. Це трапляється, коли людина весь час відстежує статистику тих, хто захворів/вижив/помер, не може не читати або не дивитися новини.
– Фонова тривога, страх – той самий фактор, який сприяє ослабленню імунної системи, – коментує вона. – Але потрібно розуміти, що ніколи не працює порада: «Не думай про це». Працює порада: «Заміни ці думки на інші». Замість того, щоб НЕ думати про вірус і небезпеки захворіти, думайте і робіть щось ресурсне. Найкраще – творчість. Пишіть, шийте, в’яжіть, малюйте, вишивайте, займайтеся декупажем. Робіть ремонти, переставляйте меблі, прибивайте полички. Захопіть самі себе творчими проєктами!
Людина, в якої мозок зайнятий креативом, сильно підвищує свою енергію. І до неї вірус не пристане. До того ж те, що ви зробите під час вимушеної ізоляції, дозволить вам більше поважати самого себе, знову відродити інтерес до життя, побачити нові перспективи. Ваше хобі може стати професією і надалі – новим джерелом доходу.
До речі, ізоляція – найкращий час, щоб отримати нові знання. Багато людей старшого покоління в цей період стали більше розбиратися в комп’ютерах. Це теж може допомогти в подальшому житті, наприклад, за допомогою інтернету можна просувати плоди своєї творчості, і не тільки показувати їх світу через соцмережі, а й продавати.
Матеріал опубліковано в рамках програми Media Emergency Fund, яку реалізує Львівський медіафорум, за фінансової підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів цього матеріалу не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США.
Людмила Макей
Фото з фейсбук-сторінок героїв публікації.
