На Кіровоградщині пройшов фестиваль «Степограю»

Всі смаки Карбівського «Степограю»

Відвідати це потужне концертне свято я  зібрався за будь–яких обставин. Проте ризики  мандрівки  власними колесами змусили шукати  альтернативу. 

 

Дякуючи  департаменту культури ОДА, до одного з автобусів вдалося потрапити. Але для нас з колегою з «Народного слова» це був лише початок пригод.

                        

Краще погано їхати, ніж добре йти...

 

Ледь виїхавши за межі Кропивницького, одразу навпроти залізничної станції Лелеківка наш «Швебус» раптом зупинився. Спроби водія відновити його рух тривали дві з лишком години, але виявились марними — проблеми з двигуном. Тим часом нас обігнав ще один автобус, але він був повністю «укомплектованим». Врешті решт прибулим за нами «Неопланом»  рушили далі, хоча головна мета — туристично–інвестиційний форум — була безнадійно втрачена.

Протягом дороги стало відомо про проблеми з тим автобусом, який був попереду — там теж періодично зупинявся двигун. Але кілометрів за двадцять до Карбівки ми вже повільно рухались караваном. Шлях до села не знав жоден з водіїв, проте організатори запевнили, що нас доведуть найкоротшим шляхом. Дійсно, нас чекав місцевий «сусанін» на Ладі шостої моделі, але знову проблема: менший за розміром перший автобус одразу за «шісткою» безперешкодно з’їхав на грунтівку, а наш з причини великих габаритів і низького кліренсу був змушений рушити іншим шляхом. Проте невдовзі ми знову рухались караваном, але грунтівкою. «Неоплан» постійно відставав — водій тримав 20–25 км/год: «Мені ще вас назад везти...» Врешті–решт доповзли до Карбівки, де нас одразу направили до  головної родзинки — туристично–розважального комплексу «Козацька долина», а там головний ініціатор свята Микола Середенко одразу дав команду «За стіл!» Після, без перебільшення, чудового обіду нам провели екскурсію садибою.

 

«Пікнік у центрі України»

Саме так рекламують  розташований на околиці Карбівки хутір «Козацька долина»  його  власники. Адже традиційний український стиль з європейським присмаком: побілені хатки зі справжньою очеретяною стріхою, невеличкими дерев’яними віконцями з закругленими шибками, всюди стриженою зеленою травою не залишать байдужим звиклого до сірої міської буденності городянина. А розташований на хуторі музей пропонує в якості експонатів різноманітні старовинні приладдя для посіву та обробки землі, молотьби борошна, які теж не на кожному кроці побачиш. Особлива атмосфера й у столітній хаті–музеї: традиційна піч, старовинне люстерко, величезні скрині та ліжка.

 На території комплексу також є ставок, де плавають білі лебеді, ловиться риба, а поруч «причесаний» ліс та простора зелена галявина. На ній  ми побачили з десяток наметів — це обласний центр туризму відпрацьовував свої навички, освоюючи нові терени. Як повідомили працівники  «Козацької долини», при дотриманні всіх умов чистоти й безпеки таборувати тут можна безкоштовно, решта послуг — за прескурантом(пр о нього трохи згодом).

 На території знайшлось місце і для зоопарку. Для цього варто перейти дамбу, повернути праворуч і на господарському дворі побачити вольєри, де вільно гуляють страуси, лами, носухи, цесарки, воркують голуби, стрибають кенгуру, поні  заграють з вівцями, з плавучих будиночків виглядають водоплаваючі птахи — качки, лебеді, мандаринки. Шкода, єнот відмовився зустріти гостей, а в цілому кількість тварин зоопарку налічує біля 35 різних видів. За словами нашого гіда, у планах розширення зоопарку як щодо території, так і щодо  розмаїття мешканців. Навпроти  розташована величезна ферма з вирощування диких кабанів та благородних оленів.

Окрім того, є готель та окремий мисливський дім, тож тут можна залишитись надовго. Двомісні 

 готельні номери  коштують 300 гривень за добу, тримісні — 400 гривень. Як на мене, це небагато.

Для  комфортного відпочинку є супутникове телебачення, безкоштовний WI–FI, холодильник, кондиціонер, душ та туалет. Всі номери укомплектовані постільною білизною, комплектом рушників та набором для гігієни. Мисливський будинок з каміном має  дві тримісні кімнати, які теж укомплектовані всім необхідним. Кухня має посуд, електричний чайник та мікрохвильову піч. Паркінг, бесідка та барбекю — безкоштовно. Вартість мисливського будинку на шість осіб складає    600 гривень за добу.

Всі умови є на  сайті закладу www.cossaks–valley.com.ua. У Корчмі ви можете замовити комплексне або часткове харчування з  «Меню туриста» з 8–00 до 20–00 або інші страви за попереднім замовленням. 

У  крамниці можна придбати рибальське приладдя та інші потрібні дрібнички. І, звісно ж, побачивши круті велобайки з розмальованими українськими візерунками рамами, аж облизнувся. 50 гривень за дві години користування або 100 гривень за півдоби — теж не така велика сума за можливість проїхатися величезною територією садиби. Але нас чекав «Степограй», на який ми, власно кажучи, й приїхали.

 

Таланти степового краю

Шкода, що кількість учасників була обмеженою — після виступів господарів свята, колективів Добровеличківського району на сцені гостей вітали Світловодський район, Олександрійське училище культури та академічний театр музики, пісні і танцю «Зоряни» з Кропивницького. Гостями були гурт «Простір» з Чигирина, львівська співачка Ірина Федишин та загальновідомий гурт «ТІК».

Навколо сцени відбувалась виставка–продаж виробів місцевих та кропивницьких майстрів образотворчого та декоративно–ужиткового мистецтва. Нагорі, на більш рівній поверхні, дітлахи розважались на атракціонах, а дорослі — пивом, шашликами та іншими пропозицями місцевої кулінарії.

 

Краще погано їхати — 2

Додому кропивничани рушали в два етапи: о 19–й годині та  о 22–й, по завершенні концерту. Ми з колегою, втомлені спекою та засмучені частково невиконаною роботою, вирішили рушати першим рейсом. До того ж керівництво департаменту культури області пообіцяло «інформаційну компенсацію». Наш водій, за вказівкою рушивши по прямій дорозі, проскочив потрібний поворот, і наш малий (слава вищим силам) автобус зупинився західніше, у Марковому. Нетривалі перемовини з селянином — і ми, виїхавши за межі села, опинились на перехресті двох грунтівок. Водій почав нервувати, пасажири — майстри–хендмейдери — теж  були не в захваті від ситуації. Після телефонних перемовин вищезгаданий селянин (за іронією долі, теж на білій Ладі шостої моделі) наздогнав нас та вивів на трасу. За кілька годин ми були вдома. Як стало відомо пізніше, другий автобус, «Неоплан», блукав ще більше і прибув до Кропивницького майже о пів на третю ночі наступного дня.

— Ви  ж знаєте, які у нас дороги... — зі смутком на душі констатував очільник Добровеличківської РДА Василь Смаглюк. Так, дороги району мені відомі ще з юнацьких мандрів. Але враження від мандрів різко контрастують від вражень від власне побаченого на «Степограї», який відродився після трьох років. Тому Карбівка варта того, аби відвідати її і  наступними роками — адже такий пригодницький відпочинок  ніколи не завадить.

 

Максим Гуцалюк