Наша хата не скраю: з наркозалежністю треба боротися всім миром

  • 18 жовт. 2019 19:19
  • 1879
    • Новина Наша хата не скраю: з наркозалежністю треба боротися всім миром Ранкове місто. Кропивницький
     
    Уявіть, що з мапи Кіровоградщини зникло невелике містечко – наприклад, Мала Виска чи Бобринець із населенням приблизно 10 тисяч. Саме стільки людей в Україні щороку помирає від важких наркотиків. У десятки разів більше життів забирають хвороби, які зазвичай чіпляються до наркотично залежних: ВІЛ/СНІД, туберкульоз, вірусний гепатит та онкологія. А це вже «чорна діра» значно більша, яка за розмірами дорівнює Броварам чи Ужгороду.  
     
    Верхівка айсберга
     
    Але офіційна статистика подібна до верхівки айсберга, основна частина якого ховається глибоко під водою. Так, начальниця сектору замісної підтримувальної терапії державної установи «Центр громадського здоров’я Міністерства охорони здоров’я України» Ірина Іванчук озвучила цифру 349 тисяч осіб, які вживають психоактивні наркотичні речовини без призначення лікаря. Громадські експерти стверджують, що таких людей понад півтора мільйони! 
     
    На Кіровоградщині, як і в усій державі, наркозалежних більшає з року в рік, зазначає завідувач поліклінічним відділенням обласного наркологічного диспансеру, лікар-нарколог Олександр Мережко. 
     
    – Зараз на диспансерному обліку в області перебуває понад 2 436 осіб, які  вживають психоактивні речовини, - каже він. – Щороку додається ще близько 400 «новачків». Крім так званого «Д»-обліку, існує МОЗівська оціночна кількість. Згідно з нею, в області мешкає понад дев’ять тисяч наркозалежних. Але цю цифру можна сміливо помножити на два, а то й на три… 
     
    Хвороба молодих
     
    Наркозалежність – хвороба молодих, продовжує Олександр Мережко. І справді, більшість його пацієнтів ще не перетнули 30-річний рубіж життя. У той же час кожен четвертий українець зізнається, що вперше спробував наркотик у 14 – 15 років. Є й такі, які дебютували у дев’ять – десять років… 
     
     
    За статистикою, більшість наркозалежних – юнаки та чоловіки. Вони «присаджують на наркоту» своїх подруг.   
     
    – Вперше я спробувала курити маріхуану у 18 років, - каже Дарина, майбутня лікарка. – Мій бойфренд-музикант запропонував після концерту затягнутися. Тоді у гримерці всі курили. Було весело, проблеми, здавалося, зникли. Для мене цей досвід так і залишився першим, я не схотіла ризикувати своїм здоров’ям. А от хлопці… Скажу вам відверто: серед моїх знайомих кожен другий пробував курити «травку». Половина з них згодом перейшли на більш потужні речовини. Декілька друзів з нашої компанії померли від передозування.   
        
    – Літніх наркоманів уже не зустрінеш. Лишились рідкісні екземпляри, яким за 50. Як не дивно, але від смерті їх врятувало перебування у місцях позбавлення волі, де вживати наркотик заборонено, - пояснює лікар-нарколог Олександр Мережко.
     
    «Сцена» та «актори»
     
    Наркозалежні ХІХ сторіччя – це вже не ті «наркомани на городі», про яких співали «Брати Гадюкіни» наприкінці 80-х. Вони давно не «ріжуть маковиння, поки колише вітер прапор на сільраді». Ринок наркотичних речовин, або «наркосцена» в Україні та світі стрімко змінюється. «Традиційні» речовини витісняють так звані дизайнерські наркотики.
     
    – Раніше були у вжитку опій, анаша, власноруч приготовлена «ширка», амфітаміни та канабіноїди, а нині з’являються наркотики нового покоління, - пояснює Олександр Мережко. – Це синтетичні «солі», «спайси». Вони мають психоактивну дію та при тривалому вживанні викликають галюцинації й шизофреноподібні прояви. Їх застосування спричиняє незворотні зміни психіки. Людина стрімко деградує як особистість і живе лише бажанням отримати чергову «дозу».   
       
    – Синтетичні наркотики непередбачувані, – підтверджує колишній наркозалежний Євген. – Від них люди мруть, як мухи. Колись я йшов купувати наркотик і розумів, що можуть спіймати, притягнути до кримінальної відповідальності. Зараз усе набагато простіше: замовив через Інтернет, забрав, зарядився. «Солі» купують знічев’я або для того, щоб цілу ніч безперервно грати в ігри. 
     
     
    Загроза національній безпеці
     
    Масове розповсюдження наркотиків – це не просто біда окремих родин чи особистостей, а, без перебільшення, загроза національній безпеці держави, вважає начальник управління протидії наркозлочинності Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області Сергій Дорофєєв. 
     
     
    – Не секрет, що наркотики тісно пов’язані зі злочинністю, - зазначає він. – Наркозалежні скоюють майже половину всіх кримінальних злочинів. Воно і зрозуміло. Людина, якій щодня потрібна «доза», постійно потребує грошей для її придбання. Заради цього вона готова на все: красти, грабувати і навіть убивати. 
     
    Лише за минулий рік під час оперативно-профілактичних заходів «Мак» на Кіровоградщині виявили 11 кримінальних правопорушень, пов’язаних з наркотиками,  та попередили 74 спроби передати наркотичні засоби до місць позбавлення волі. Правоохоронці вилучили понад 83 тисячі доз нарковмісних речовин, 133 кг наркотичних засобів, ліквідували 11 місць для виготовлення та вживання наркотиків. Цікава деталь: 26 кримінальних правопорушень виявлено на території навчальних закладів. 
     
     
    Нині наркодилери навчились поширювати свій товар, навіть не витрачаючись на рекламу та послуги кур’єра. Збут наркотиків перейшов до Інтернету, в якому молодь почувається, як риба у воді. Для більшості дорослих цей простір лишається терра інкогніта. 
     
     
    – Телеграм-канали дозволяють продавати товар, не контактуючи з покупцем, - розповідає Сергій Дорофєєв. – Адреси сайтів пишуть на автобусних зупинках, на стінах будинків, магазинів та шкіл. Нетямущі не надають значення цим написам. А от для зацікавлених молодих людей це – справжня нитка Аріадни. Водночас ні адміністратор, який отримує та контролює замовлення, ні кур’єр, який отримує гроші, не знайомі між собою. Вони можуть перебувати в різних містах і навіть регіонах. 
     
    Наше завдання – знайти основного організатора та розслідувати весь ланцюжок постачання наркотиків. Наприклад, нинішнього року фахівці управління припинили діяльність наркосайту у Кропивницькому. Але їх по місту – десятки. У нас у штаті працює 21 фахівець, а реальність вимагає більшої кількості співробітників. Сподіваюся, коли буде створено спеціальний відділ по боротьбі з інтернет-злочинністю, зробимо акцент на виявленні наркотиків через Інтернет. 
     
     
    Дракон з трьома головами
     
    Прикро визнавати, але держава поки що неспроможна оперативно реагувати на виклики наркобізнесу. Активісти замальовують адреси сайтів збуту наркотиків – а наступного дня з’являються нові написи. Як у казці, де дракону відрубують голову, а натомість відростають три. 
     
     
    Виробники наркотичних засобів випереджають у винахідливості неповоротку бюрократичну систему. Зокрема, існує офіційно затверджений перелік наркотиків та психотропних речовин, розповсюдження яких вважається злочином. Але до нього не входять нові синтетичні продукти, які до України потрапляють із Китаю, Румунії, Середньої Азії, Казахстану та інших країн. Ця юридична колізія не дає можливості вважати наркотиками згадувані вище «дизайнер драгс». 
     
    А тим часом поліція щодня «виявляє речовини, схожі на наркотичні». Фахівці визнають, що наркоманія в Україні поширюється зі швидкістю епідемії. Чи можуть їй протидіяти державна та обласна «Програма протидії поширенню наркоманії та злочинності, пов’язаної з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів»? Безумовно. Однак засідання «круглих столів», під час яких констатують загальновідомі факти, ситуацію не врятують. Потрібні більш дієві заходи – від профілактики розповсюдження «чуми» сторіччя до її лікування.     
     
     
    Лікування чи реабілітація?
     
    Потрапити  в наркотичну пастку можна швидко. А от вийти з неї – тривалий і болісний процес, продовжує Олександр Мережко. 
     
    – Наркозалежних в Україні лікують безоплатно й добровільно, як і гарантує Конституція, - каже він. – Примусово лікують лише за рішенням суду, або ж коли людина становить загрозу для себе й оточення. Але як лікувати, коли з бюджету виділяється на одне койко-місце 4 гривні 12 копійок? Пацієнтам виписують препарати, яких у нас фактично немає. Наприклад, при синдромі відміни в людини настає «ломка». Потрібно проводити знеболення. Та в нашому закладі є лише анальгін і димедрол, для таких випадків – як мертвому припарка. 
     
     
    Крім медикаментозного лікування, існує замісна підтримувальна терапія (ЗПТ) для опійно залежних, яка вже багато років є стандартом наркологічної допомоги в країнах світу. З 2016 року її проводять у нашому регіоні за кошти державного бюджету. 
     
    – Пацієнти отримують препарат, який знімає больові симптоми, що настають при «ломках» - пояснює Олександр Мережко. – За їхнім станом спостерігають лікарі. Приймаючи ЗПТ, людина веде звичний спосіб життя, не страждаючи від болю. В Україні таких пацієнтів – понад 11 тисяч, у Кіровоградському облнаркодиспансері – 180. Цей вид допомоги надають ще й у двох поліклініках Кропивницького (№ 3 та № 5), а також у містах Олександрії, Знам’янці та Світловодську. Всього по області 412 таких пацієнтів. Зважаючи на загальну кількість наркозалежних, це дуже мало.  
     
    Медикаментозну підтримку наркозалежних застосовують для пацієнтів, яким попередні курси лікування не принесли результату. 
     
    – Тут не буває, що одразу взяли 18-річного хлопчика, який вживав півроку і хоче отримати «безкоштовний кайф», - розповідає Максим Горюнов, соціальний працівник благодійної організацій «100 відсотків життя. Кропивницький». – До програми беруть людей, які в системі понад п’ять – десять років та мають ВІЛ-інфекцію, гепатит, інші супутні захворювання. Наша громадська організація надає пацієнтам психологічний та медико-соціальний супровід. Основні завдання ЗПТ – припинення розповсюдження і вживання ін’єкційних наркотиків, профілактика ВІЛ-інфекцій та ресоціалізація залежних. Чимало з них після завершення участі у програмі влаштовуються на роботу, повертаються в родину і навіть народжують дітей.      
     
    Водночас директор Центру реабілітації «Вікторі-Кропивницький» Євген Шаповалов не вважає ЗПТ ефективним засобом. 
     
    – Це виглядає так, якби люди з алкозалежністю пили самогон, а ми їх перевели на пиво, - пояснює він. – Так само наркозалежні з вуличного метадону переходять на лікарняний. В Америці, наприклад, ставлять на замісну програму, щоб знижувати дозування і вивести людину із вживання «наркоти». У нас же можуть п’ять років перебувати у програмі, а дозування залишається таким, як і на початку. Думаю, це просто для того, щоб зібрати всіх до купи, щоб не кололись. Але деякі пацієнти виносять препарат із лікарні і продають. 
     
    Але Максим Горюнов з таким твердженням не погоджується: 
     
    – Винести препарат із медичного закладу дуже складно. Його видають у формі таблеток, які пацієнт розчиняє у воді і випиває у присутності медичного та соціального працівників. Якщо ж людину викрили у спробі винести медикамент, суворе покарання неминуче, аж до виключення з програми. 
     
    Євген Шаповалов вважає, що більш ефективно допомагають долати залежність центри реабілітації. Кілька років тому він сам пройшов курс терапії в одному з таких закладів.  
    – Я тривалий час споживав героїн, - відверто зізнається він. – Не бачив виходу з ситуації… Лежав у реанімації, але мене вигнали з лікарні, бо не долікував двохсторонню пневмонію і споживав, споживав. Потім випадково дізнався, що у Дніпрі є реабілітаційний центр, пройшов повний курс. Був волонтером, консультантом, їздив на тренінги, навчався. Тепер очолюю центр, який відкрився два роки тому у Кропивницькому.
     
     
    – Реабілітацію наркозалежної людини можна порівняти з огранкою діаманту, - коментує керівник терапевтичного процесу реабілітаційного центру «Вікторі-Кропивницький» Дмитро Щекатунов. – Курс коштує близько 32 тисяч гривень. Є добровільні внески. Хоча, по правді кажучи, утримання центру навіть не окупається. Тому спонсорами є ми чи батьки наших підопічних. Іноді, коли людина сильно хоче одужати, її беруть безоплатно. Однак вона повинна довести свою мотивацію. Має бути особистий негативний досвід, щоб всередині було настільки боляче, що далі вже нікуди: проблеми з законом, борги, конфлікти в родині. Залежна людина повинна зрозуміти, навіщо їй необхідно лікування, і які бонуси вона отримає, коли повернеться до здорового життя. Ми проаналізували результати діяльності наших трьох філій у Дніпрі, Харкові та Кропивницькому. Понад 60 відсотків із тих, хто пройшов реабілітацію, закріпились у здоровому житті і зараз міцно стоять на ногах. Вони одужують, відновлюють родини, займаються роботою, спілкуються. 
     
     
    Є каяття, та немає вороття?
     
    Прикро, що серед нарко- та алкозалежних дедалі більше зустрічаються військові, продовжує Дмитро Щекатунов. Лише за минулий рік до центру звернулося семеро колишніх учасників бойових дій на Сході України. Найчастіше вони вживають ін’єкційні та психотропні наркотики, аби «перепрошити» негативні емоції, пов’язані зі смертю товаришів, насильством та жорстокими спогадами. 
     
    – Залежність – це хвороба, перш за все, емоцій, - коментує Дмитро Щекатунов. – Неважливо, служить людина в зоні ООС чи працює в офісі. Вона це робить, щоб утекти від тривожних станів, з якими не може справитись самотужки. На жаль, зі своєю залежністю можуть справитись не всі. Інколи, як тільки пацієнту стає легше, він уже не хоче психологічної реабілітації. Йому здається, що він може себе контролювати. Але через певний час усе повертається. Іноді наслідки бувають фатальні. За минуле літо троє хлопців померли, так і не дочекавшись одужання... 
     
     
    «12 кроків» до життя  
     
    А до нього, як стверджують мої співрозмовники, всього 12 кроків. Це не метафора, а назва методики, яку придумали в американському штаті Міннесота. Саме цю модель застосовує і реабілітаційний центр «Вікторі-Кропивницький».
     
     
    – Її вважають однією з найбільш ефективних програм одужання від наркоманії та алкоголізму, - пояснює директор Євген Шаповалов. – Ще у 30-ті роки минулого сторіччя двоє чоловіків, Білл і Боб, заснували товариство самодопомоги, бо поодинці зі своєю проблемою справитись не могли. Згодом їхній досвід перейняли у різних країнах світу. Понад 20 років вона діє і в Україні. Суть зводиться до визнання простого факту: наодинці людина безсила, їй потрібна допомога для одужання. А це означає кардинальні зміни пріоритетів і цінностей. Адже наркотик чи алкоголь зводить сенс людського буття до банального вживання стимуляторів.  
     
    Після визнання своєї залежності починається процес відшкодування шкоди, завданої у першу чергу, собі. Бо людина, споживаючи наркотики, шкодить передусім самій собі, пояснює Євген Шаповалов. 
     
    Побут мешканців центру (а їх сьогодні тут перебуває шестеро) нагадує розпорядок молодіжного табору. З першого погляду навіть не зрозумієш, що це спеціалізований заклад для людей із нарко- чи алкогольною залежністю. У декого за плечима – не лише багаторічний досвід вживання наркотиків, а й кримінальне минуле. Але вони не полишають надію на духовне та фізичне відродження.   
     
    Їхній день починається з зарядки о 7.30, потім психологи разом із пацієнтами ретельно аналізують їхнє життя і встановлюють причини, які призвели до згубної звички. Індивідуальні та групові заняття, письмові роботи, арт-терапія та фізична праця тривають до пізнього вечора. 
     
     
    У групах самодопомоги прийнято називати один одного «залежні» та «ті, хто одужують». Зазвичай їх привозять рідні. Зрідка приїздять самі. Персонал співпрацює з лікарями обласного наркодиспансеру. За необхідності пацієнта відправляють на курс детоксикації, потім він повертається і проходить реабілітацію. 
     
    – У нас немає ні грат, ні охорони, - каже Євген Шаповалов. – Якщо людина прийняла усвідомлене рішення одужувати, ми, чим можемо, допомагаємо, але без примусу. Курс триває чотири місяці, плюс місяць соціалізації. Багато з них залишились після завершення реабілітації і працюють волонтерами. Найскладніше для мене, напевно, – це співзалежність. Коли людина в проблемі, ти починаєш жити її життям. А бувають ще й кризові етапи. Наркозалежний звик, що за нього все роблять мами, батьки, дружини. А тут треба самому. Дуже хочеться, щоб вони стали на нормальний шлях, людський. А виходить не у всіх. Якщо чоловік 20 зі 100 зупиняються – це вже успіх.
     
    Отож, із наркозалежністю треба боротися всім миром. Навіть якщо здається, що «моя хата скраю». 
     
    Людмила Макей
     
    Читайте також: Кропивницькі патрульні завадили підлітку вколоти собі наркотики