Непрацевлаштовані ветерани з інвалідністю: ризики для держави та суспільства
Недооцінена проблема сьогодні — більше часу на її вирішення завтра. Саме тому ігнорування викликів та ризиків, пов’язаних з реінтеграцією ветеранів з інвалідністю у суспільне життя та робочий процес може стати підґрунтям для потужної соціальної кризи вже у найближчі роки.
Аналітики Українського ветеранського фонду Мінветеранів ознайомилися із ситуацією та підготували довідку, присвячену ризикам, що можуть постати перед державою та суспільством, якщо не подбати про працевлаштування ветеранів з інвалідністю.
Економічні ризики Безробіття ветеранів з інвалідністю може посилити недофінансування державного бюджету шляхом зменшення податкових надходжень. Наприклад, податки до Державного бюджету України за 2022 рік становили 949,8 млрд грн, що на 157,3 млрд грн (14,2 %), менше порівняно із 2021 роком. За оцінками виконання Державного бюджету у 2022 році видатки бюджету лише наполовину профінансовані за рахунок збору доходів, а дефіцит бюджету компенсувався за рахунок міжнародної допомоги.
Враховуючи досвід 2022 року, ми повинні розуміти, що кожна офіційно працевлаштована особа — це прозорі податкові надходження, які забезпечують баланс між доходами та видатками на рівні держави.
По-друге, кожний ветеран з інвалідністю, який перебуває поза трудовою діяльністю – це додаткове навантаження на бюджет країни в частині лише видатків. Коштом Державного бюджету у 2022 році на покриття потреб у сфері соціального захисту та соціального забезпечення було спрямовано 426 млрд грн (+25,6 % порівняно з 2021 р.).
По-третє, буде посилюватися дефіцит кадрів та гостра потреба у фахівцях певних професій. Та зростатиме кількість безробітних ветеранів з інвалідністю через невідповідність ветеранських запитів, їхній кваліфікації, дисбалансу очікуваного рівня оплати праці та фактичним пропозиціям ринку праці. За оцінками Міністерства економіки, на початку 2023 року чисельність безробітних становила 2,6 млн осіб.
Найбільш песимістично складається ситуація з безробіттям осіб, які мають інвалідність. За оцінками Конфедерації роботодавців України, у 2023 році з 2,1 млн осіб з інвалідністю працездатного віку працевлаштовані лише 22% – 40%. Таким чином, існує потужний трудовий резерв, який потрібно використовувати, адаптуючи й стимулюючи бізнес до наймання осіб з інвалідністю. Водночас ринок праці демонструє диспропорцію між попитом і пропозиціями та рівнем оплати.
Відповідно до вакансій, розміщених у базі Державної служби зайнятості на травень 2023 року з 36 тисяч вакансій найбільший попит був на кваліфікованих працівників робітничих професій (водій, швачка, кухар, електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування, слюсар тощо), що відповідає довоєнним тенденціям. У цей же період, 43% офіційно зареєстрованих безробітних – це особи з вищою освітою. Якщо звернути увагу на нові навички, які отримують ветерани під час військової служби, то ми бачимо потенційну можливість закрити більшість вакансій на ринку праці.
Зокрема, ветерани, які брали участь в опитуванні Українського ветеранського фонду влітку 2023 року, визначили наступний перелік здобутих ними навичок: Враховуючи ці навички та потреби бізнесу в кадрах, доречною є розробка спільних програм експрес-перепідготовки кадрів з урахуванням специфіки ветеранів з інвалідністю.
По-четверте, втрата людського капіталу – трудова міграція ветеранів з інвалідністю в інші країни, в яких бізнес-середовище та державна політика готові надавати гідні умови для праці у порівнянні з тутешньою практикою. Соціальні ризики Тривала відсутність професійної самореалізації після повернення з військової служби може посилювати соціальну ізольованість для ветеранів з інвалідністю. По-перше, в зону ризику потрапить родина ветерана.
Відсутність самореалізації в умовах мирного життя погіршуватиме психоемоційний стан ветерана, що може проявлятися або в формах його тотального відчуження від близьких, або ж в проявах домашнього насилля.
По-друге, розвиток деструктивних форм соціальної поведінки ветерана під час формування моделі взаємовідносин із суспільством у цілому. В цьому контексті може бути вживання алкоголю та/або наркотичних засобів, скоєння злочинів і суїцидів. Зокрема, за даними Єдиного реєстру досудових розслідувань станом на 1 квітня 2018 року, з 326 тисяч учасників АТО щонайменше 554 особи вчинили самогубство.
По-третє, стереотипність та стигматизація образу ветерана з інвалідністю як особи з різко вираженим посттравматичним синдромом. Наслідками такого сприйняття може стати соціальний розкол у суспільстві на тих, хто має статус ветерана з інвалідністю і тих, хто не має бойового досвіду взагалі. Посилення сприйняття ветеранів з інвалідністю як “льготників” буде тільки погіршувати ситуацію.
При загальному позитивному сприйнятті суспільством образу ветеранів вони відчувають дискомфорт після поверненні з війни й стикаються із дискримінацією Про це свідчать результати опитування, проведеного Міжнародною організацією з міграції у 2021 році. Понад 43% ветеранів, підтвердили, що мали хоча б один випадок упередженого чи несправедливого ставлення до них у різних сферах життя.
Факти проявів дискримінації зростають для ветеранів з інвалідністю, а саме – 53% ветеранів, які мали посвідчення особи з інвалідністю та 54% респондентів, котрі мали травми, отримані під час служби на сході, підтвердили, що у них є досвід подібної дискримінації. Погіршуються відносини та загалом у стосунках з оточенням. Серед респондентів 70% підтвердили, що їхні стосунки із сусідами та членами громади погіршилися, 70% також повідомили про випадки дискримінації. Медичні ризики Участь у бойових діях для кожної людини – це, беззаперечно, виклик для здоров’я. Під час опитування Міжнародної організації з міграції у 2021 році 20% ветеранів зазначили, що зіштовхувалися з проблемами зі здоров’ям, які з’явилися під час служби.
Респонденти (88% ветерани з інвалідністю та 81% – ветерани, які отримали травму або захворювання під час виконання завдань на сході країни) частіше, ніж інші опитані повідомляли про нагальну потребу отримання психологічної допомоги після повернення до мирного життя. Результати дослідження, проведеного Українським ветеранським фондом у 2022 році, не лише підтвердили актуальність цієї потреби, а й зафіксували суттєве збільшення числа ветеранів, які вже зараз та в майбутньому потребуватимуть допомоги у зміцненні здоров’я, з цим погодилися 53,8% респондентів. Фактично, психологічної підтримки потребує кожний ветеран. Навіть ті, хто позитивно оцінює стан свого здоров’я після повернення з фронту, не можуть гарантувати, що профільна медична допомога їм не знадобиться.
По-перше, статус інвалідності у ветерана потребує постійного медичного нагляду, оскільки, згідно зі світовими тенденціями, організм людини з інвалідністю має більше ризиків набуття нових захворювань. Їм загрожує вдвічі більший ризик розвитку таких патологій: депресія, астма, діабет, інсульт, стоматологічні захворювання. За світовою статистикою, деякі люди з інвалідністю помирають раніше за людей, які не мають обмежень щодо здоров'я, і цей розрив у тривалості життя може становити до 20 років.
По-друге, емоційні переживання здатні провокувати загострення захворювання і воно може стати хронічним. Як результат, буде зростання навантаження на заклади охорони здоров’я, особливо вузькопрофільні. Враховуючи, що медична система вже має значні кадрові втрати серед медичного персоналу, це може погіршити якість та своєчасність доступу до медичних послуг для громадян. По-третє, погіршення здоров’я ветеранів потребуватиме вживання ними рідкісних, коштовних медичних препаратів, які потрібно буде покривати або за рахунок державного бюджету, або ж за власний. Це, безперечно, стане новим викликом для системи державного забезпечення медичної галузі.
За оцінками ветеранів, рівень медичних послуг, який наразі доступний в Україні, не забезпечує весь спектр їхніх потреб. Дослідження екскомбатантів/екскомбатанток АТО/ООС, реалізоване аналітичним центром «Соціоконсалтинг» за сприяння Програми розвитку ООН (ПРООН) засвідчує наявність перешкод в отриманні спеціалізованої медичної допомоги ветеранами. Зокрема, 57% респондентів вважають складною власне процедуру отримання безплатних послуг, 56% – впевнені, що якість безплатних послуг є дуже низькою, 49% опитаних взагалі наголошують на неможливості отримати послуги безплатно, і акцентують на високій вартості необхідних медичних послуг.
Український ветеранський фонд
