Працевлаштування після 40: чи це реально?

Після повномасштабного вторгнення деякі українці вимушені були змінити професію аби вижити. Ми вже писали про зміну життя, зміну звичок та багато іншого і ми думали, що вичерпали усі теми – але ні. Виявляється, навіть у часи війни, коли молодих працівників бракує у будь-якій галузі, дискримінація за віком нікуди не ділася.

 

Чи потрібен 40-річний інженер зі стажем?

Знайомтесь: Сергій, 40 років («з гаком»). На початку повномасштабного вторгнення пішов до лав ЗСУ. Родина виїхала у більш безпечну країну, влаштувалась там. Вони вивчають мову та живуть життям без тривог та сирен, донька вчиться у школі. Життя склалося так, що три місяці тому Сергію довелося комісуватись із лав ЗСУ. Він зателефонував родині, і вони домовилися про таку довгоочікувану зустріч. Звичайно, повертати рідних у прифронтову зону з безпечної Європи Сергій не хотів, тому родинне єднання вирішили провести у більш безпечному регіоні: на Закарпатті. Два тижні минули як один день: прогулянки, спогади, милування краєвидами – це все надовго залишиться у пам’яті. Але настав час розлуки. Родина повернулася у затишок і безпеку закордону, Сергій – у прифронтове місто.

Виникло питання: що роботи далі, куди іти, за що жити. За фахом Сергій – інженер, тому почав шукати вакансії за спеціальністю через сайти пошуку роботи. Спочатку дивився своє місто, потім сусідні області, потім усю країну. Дзвонив, писав, проводив зустрічі онлайн. Але успіху не мав.

Одного разу натрапив на оголошення, де пропонувалася робота за фахом, але за 600 кілометрів від дому. В оголошенні було вказано: «Надаємо житло або сплачуємо 80% оренди». Ризикнув, поїхав, відпрацював місяць. Отримав значно менше обговореної суми, і вся вона пішла на оплату оренди (яку теж не компенсували) і на квитки додому. Та пошуки працевлаштування Сергій не припиняв. Звернувся до державних органів – таких як ДСНС, поліція – бо мав досвід служби та звання. Отримав відповідь, що його поставлять у резерв.

У чому ж проблема? У Сергія є знання, досвід роботи у різних сферах – що іще треба для швидкого працевлаштування? Він уже думав, що якось не так розмовляє з потенційними роботодавцями, звернувся по пораду. При мені зателефонував за номером з інтернет-оголошення про вакансію водія-експедитора. Слухавку зняла HR-менеджер, вислухала коротку розповідь Сергія про себе і каже: «Все добре у вас, і досвід, і фах... Але за віком – вибачте, ви нам не підходите». Після завершення розмови чоловік сказав мені, що так майже у кожній співбесіді чи телефонній розмові: «Більше 40? Вибачте».

 

Чи це законно?

Закон України «Про рекламу» чинний із 1996-го року. Стаття 24 цього закону прямо забороняє вказувати в оголошеннях про вакансії (прийом на роботу) вимоги за різними ознаками, що не стосуються безпосередньо робочого процесу: стать, колір шкіри, політична чи сексуальна орієнтація, членство у релігійних чи суспільних організаціях і таке інше. За ці роки список змінювався, доповнювався, уточнювався. Але із самого початку і донині дискримінувати кандидатів на роботу за віком у оголошенні заборонено.

Проте сама по собі заборона мало що дає. Лише 8-го січня минулого року, більш ніж за чверть сторіччя після прийняття закону, у ньому з’явилася норма, що дозволяє стягувати із роботодавців штраф за його порушення. Раніше штраф був прописаний, проте не було механізму, хто і як це робитиме.

Але навіть відсутність дискримінаційних обмежень у рекламі вакансій не означає, що їх не буде при самому працевлаштуванні. В оголошеннях, за якими телефонував Сергій, не було жодних вказівок на кшталт «вакансія для молоді» чи «чоловіки до 35 років». Проте уже у телефонній розмові, дізнавшись його вік, потенційні роботодавці відмовляли йому.

У Кодексі законів про працю теж є антидискримінаційні норми – стаття 2.1. Там забороняється обмеження прав працівників за «ознаками, не пов’язаними з характером роботи або умовами її виконання». Там теж є величенький список цих ознак, і вік серед них теж указаний. Але на практиці цим законом дуже часто нехтують. Громадяни, що зазнали дискримінації на роботі, часто не готові відстоювати свої права. І навіть якщо вони позиваються до суду, довести дискримінацію вдається далеко не щоразу – хоча є випадки позитивних рішень. Співробітник з інвалідністю успішно оскаржив своє звільнення, а працівник-іудей через суд домігся права не працювати у шабат. Це випадки не те щоб поодинокі, проте однозначно не масові.

І це історії з людьми, що вже працювали у компанії, вони мають певну фінансову «подушку». А при працевлаштуванні роботодавець може відмовити за будь-якої причини. Як бачимо з історії Сергія, вони часто не соромляться і відверто казати, що їх не влаштовує саме вік. Це протизаконно, але коли людина шукає роботу, вона навряд чи може дозволити собі заводити судову тяганину з невідомим результатом — у неї часто на це нема ані часу, ані грошей.

 

Які перспективи?

Утім, якщо кілька гучних справ із покаранням роботодавців і відучать решту так демонстративно нехтувати законом, достатньо важко буде привчити їх не нехтувати ним узагалі. Якщо, наприклад, власник закладу бачить на позиції бармена 25-річного українського хлопця, то він знайде легальний спосіб відмовити у наданні роботи 45-річному вірмену, навіть якщо у того досвід і професійні навички значно кращі, ніж у молодого кандидата. І навпаки, коли керівник шукає на роботу в автосервіс досвідченого механіка, то молодому хлопцеві, що тільки-но закінчив коледж, відпрацював рік-два на СТО і пішов служити у ЗСУ, може бути вкрай важко отримати цю посаду.

Проблема в тому, що закон сприймається роботодавцем як перешкода, а не корисна для всіх сторін частина суспільної угоди. Можливо, якщо заборони не працюють, то спрацює заохочення? «Якщо дивитися на досвід США, там на державному рівні є законодавчі акти та ініціативи, які пропонують бонуси та привілеї тим компаніям, які адаптують вікових працівників до своїх колективів або ж допомагають у працевлаштуванні», – каже Руслана Березівська, спеціаліст великого українського кадрового порталу.

Наразі, звичайно, у нашої держави є більш нагальні виклики: вона відстоює саме своє існування. Проте із завершенням війни проблеми не скінчаться, а перейдуть в іншу площину. І державним органам доведеться розбиратися в тому числі із хаосом на ринку праці. Війна і величезна еміграція змусять урядовців шукати нові підходи і стратегії. А тим часом... Сергій продовжує пошуки роботи. Зичимо йому успіху, а всім нам – скорішої перемоги й миру!

 

Анна Старцева

Ілюстративні фото з відкритих джерел

Здійснено за підтримки Асоціації «Незалежні регіональні видавці України» в рамках реалізації проєкту «Хаб підтримки регіональних медіа». Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів.