Сергій Жадан презентував роман про реалії війни на сході

«Інтернат». Сергій Жадан презентував роман про реалії війни на сході

        

Поки літературознавці сперечаються, писати про воєнні дії на сході країні зараз чи дати цій темі кілька років "вистигнути", письменники активно пишуть, а читачі не менш активно читають і обговорюють. Свідчення цьому — повна зала поціновувачів творчості Сергія Жадана на презентації його нового роману «Інтернат». Зустріч відбулася 26 вересня у київському Будинку кіно і зібрала близько півтисячі глядачів. 

 

«Інтернат» належить до тих творів, які не потребують розлогих дискусій і передмов. Це той випадок, коли щоб зрозуміти, треба одне — прочитати. На цьому наголосив автор, на початку презентації заявивши: 

— Я не знаю, що говорити про цю книгу. З вашого дозволу просто зачитаю уривок з неї, — тому в тих, хто йшов почути історію написання роману чи дізнатися позакадрові деталі, питань лишилося більше, ніж відповідей. 

 

Утім, читачі отримали підтвердження своїх здогадів щодо місця й часу дії: Дебальцеве, 2015 рік. Письменник зачитав кульмінаційний уривок, в якому головний герой Паша опиняється в імпровізованому військовому госпіталі — колишній їдальні. За волею обставин він вимушений лишатися поруч з молодим бійцем, що стікає кров'ю просто на обідніх столах, поки повернеться лікар. Cолдат з останніх сил просить Пашу подзвонити його рідним, Паша дзвонить, але ніхто не відповідає. А час невблаганно йде, відмірюючи не хвилини — секунди до неминучого... Напевно, лише заради цього епізоду був написаний весь роман. Це зрозуміли навіть ті, хто твір іще не читав.

 

 

А ті, хто вже встиг ознайомитися з романом, отримали змогу ще раз замислитися: кому потрібна ця війна, хто буде за неї відповідати, на чиєму боці правда. Дія у творі триває усього три дні, але за цей час у житті шкільного вчителя Паші стається більше подій, ніж за все його існування. Паша вирушає з маленького станційного містечка до обласного центру забрати племінника з інтернату. Перед нами розгортаються два паралельні світи. Перший — Пашин, в якому ніякої війни немає, а є лише усталена схема школа — дім (принаймні, так йому хочеться вірити). Другий — реальний світ, затягнутий димом, оглушений вибухами, розділений новим кордоном. Ці світи усе відчутніше накладаються один на один, тільки Паша не хоче цього помічати. Він вірить, що документи — його гарантія на життя, що військові, які говорять чужою мовою на радянський манір, його не скривдять, бо він же лише учитель. Паша — типовий гоголівський образ «маленької людини». Але, на відміну від Башмачкіна, жаданівський герой еволюціонує.

Розуміння того, що відбувається, вперше приходить до Паші тоді, коли йому доводиться виводити группу беззахисних жінок і дітей з–під обстрілів. «Дивний час: нікого не можна втримати, ні за кого не можна вчепитись», –робить висновок Паша. Він таки доходить до інтернату, забирає племінника Сашу. Треба повертатися додому, але лінія фронту за час його блукань околицями міста відсунулася настільки, що немає шансу пройти, не отримавши кулю в потилицю. Доводиться пробиратися, переховуватися на вокзалі.

 

Вдруге проблиск свідомомсті відвідує героя, коли група людей, яку він веде за собою, зупиняється перед повним небезпек лісом, а Паша вирішує йти. Бо хтось має бути першим. Утретє — коли він зустрічає колишнього учня у формі ворога: «Як я не помітив, що мої учні тепер воюють проти мене?» У цей самий момент герой визначається, хто з ким воює і на чиєму він боці. І нарешті, кульмінаційний епізод, зачитаний письменником на презентації, остаточно витягає Пашу з мушлі непричетності, несвідомості. 

 

— Це ж за мною смерть гналася увесь цей час, чому вона наздогнала цього молодого пацана, — у відчаї думає Паша. І світ раптом пливе йому перед очима, стирає межі, покриває білою хмарою і цей госпіталь, і бійця, і Сашу, і війну...

 

Додому Паша з племінником таки повернулися. Але постає питання: невже аби люди повірили, що справді триває війна, треба їх кинути у самісіньке її пекло? Люди горнуться до тих, хто манить їх пряником, тримаючи за спиною кнута. Можливо, в цьому причина війни? Російські військові у романі поводяться «підкреслено доброзичливо, весь час усміхаючись до мирного населення. Цукерки дітям, місця в автобусі старшим, чемне стояння в загальній черзі: ми тут заради вас, ми такі, як і ви, ми захистимо, будете далі навчати своїх дітей». Люди спершу боязко поглядають, а потім вірять. Та чи всім впаде пелена з очей так, як головному герою Паші? І чи сталося це насправді з ним?

Особливістю роману є те, що образ війни у ньому не ідеалізований, як і образи військових. Реалії описані так правдиво, що мимоволі забуваєш, що це сучасні нам події, аж поки у когось із героїв не задзвонить мобілка чи хтось не приправить мову перченим словечком. Противникам вульгаризмів у художньому тексті є чим обуритися, проте є вживання письменником нецензурної лексики, як і не літературного «шокання», — вимога часу й місця дії, а не навмисне огрублення тексту: так говорять. 

 

 

Красномовною є назва твору «Інтернат». Вона уособляє не лише місце, куди вирушив Паша за Сашею, а й усю зону бойових дій: «Ми ж усі тут, якщо подумати, як в інтернаті живемо. Кинуті всіма, але нафарбовані», — думає собі Паша, побачивши у підвалі–схованці дівчину–підлітка з макіяжем таким яскравим, ніби немає ніякої війни. Бо їй хочеться, щоб так було… У цілому роман не ставить питань і не дає відповідей. Письменник описав війну, як вона є. А висновки робити нам, читачам.

Тематичним доповненням презентації стали нові вірші Сергія Жадана про війну. За словами митця, зачитані поезії поки ніде не були опубліковані. 

Як доказ своєї поваги до глядачів пан Сергій запропонував тим, кому не вистачило місць у залі, сісти біля нього на сцені:

— Сцена велика. Я тут танцювати не буду, а вам всім має бути комфортно. Піднімайтеся сюди, — запросив митець.

Після презентації у холі Будинку кіно глядачі могли придбати книжку та отримати автограф автора.

 

Наталія Нічишина 

 

Нагадаємо: Бібліотека Чижевського пропонує читачам книгу нобелівського лауреата