Спілка митців Олександрійщини

  • 29 лип. 2016 10:21
  • 1708
    • Новина Спілка митців Олександрійщини Ранкове місто. Кропивницький

    Сигнал SOS пролунав, як завжди, раптово і неочікувано: Ірина Кваша (на фото) збудженим голосом по мобільному телефону наполегливо запрошувала на вечірню зустріч. Моя інтуїція підказувала: щось трапилося.



    І не помилилася: за два місяці треба було звільнити приміщення діючої артгалереї. Здається, зовсім недавно олександрійські митці обживали її, кожні два тижні поновлювали виставки, запроваджували якісь нові, незнані досі в нашому місті форми роботи, і, чи не найголовніше, — згуртувалися, щоб донести прекрасне, створене їхніми талановитими руками, до олександрійців.
    Відкриття артгалереї стало неабиякою подією в місті. Подібно ковтку свіжого повітря, незаангажована чиновницьким втручанням, артгалерея стала справжнім виявом народної ініціативи і дуже швидко знайшла чимало прихильників серед містян. Виявилось, що серед нас є безліч поціновувачів прекрасного. І раптом така приголомшлива новина. Треба було подумати і детально обміркувати, щоб розробити план дій. А для початку все пригадати.

    Ірина Кваша та її галерея

    Відкриття артгалереї в місті вже давно на часі, і автор цих рядків ще років 30 тому спробувала піднімати цю проблему в різних офіційних органах місцевої влади. Але, на жаль, безрезультатно. Тому, коли невідома мені Ірина Кваша раптово зробила це, було цікаво, дуже  приємно і радісно за нашу молодь.
    Як виявилося, Ірина — олександрійка, по закінченню художньої школи (клас Олександра Охапкіна), навчалася в Київському Університеті технологій і дизайну, працювала художником по костюмах на ТВ (М1 та М2), малювала на замовлення (здебільшого в Європу), вишивала. Життєва необхідність повернула до Олександрії, де вона не припиняла займатися улюбленою справою, але щоразу розширювала діапазон можливостей: розписувала одяг, створювала картини на подушках. У жовтні минулого року влаштувала першу виставку в Кав”ярні “Вернісаж осіннього настрою”.  Це було щось неймовірне для Олександрії! Саме там її помітила сім’я підприємців Замриків, яка і відгукнулась на пошуки безкоштовної майстерні (на той час у них стояло незадіяне приміщення в самому центрі міста, але відразу ж оговорили обмеженість часу користування: допоки не з’явиться інший замовник).  Та це не зупинило Ірину, і з першого погляду на кімнату вона зрозуміла, що тут має бути артгалерея, хоча тоді  навіть не підозрювала, якого розмаху набуде ця ідея. Досить швидко до Ірини долучилися численні художники Олександрії, а ЗМІ миттєво рознесли цю новину. Основний тягар облаштування галереї, звичайно ж, взяла на себе автор ідеї: вона шукала спонсорів, постійно щось малювала, збирала по крихітках найменші можливості для покриття бодай часткових потреб. Якби не внески художників за участь у виставках та незначна підтримка окремих людей, галерея не вижила б. Усе купувалося за власний рахунок, фарбувалось, перевозилося, друкувалося, самі розклеювали афіши, розповідали про галерею, запрошували друзів і знайомих. Іноді доводилося розпочинати роботу о 8–й ранку, а завершувати о 22–й, а то й пізніше. Але результат того вартий. Галерея, як і її господиня, стали популярними і затребуваними в Олександрії.  Звичайно, хотілося познайомитися.


     
     У мистецькому вирі

    Невдовзі така нагода сталася. Самодіяльний художник Тетяна Осика, фінансовий директор фірми “Укр–АгроКом”, яка біля року тому вперше взяла в руки пензля, вже стільки намалювала картин (вона сама підкреслила це на відкритті: поки що малює, а згодом, може, почне писати), що замахнулася на виставку.  Її творіння вражали над’яскравими кольорами і підкреслювали дилетанство художника–початківця. Одночасно романтичні кольори пейзажів підбадьорюють глядача, налаштовують на оптимізм і примушують хоч іноді зупинятися серед сірої буденності, щоб побачити синє небо, осліплюючий сніг, веселий дощ. Захід пройшов на найвищому рівні: господиня галереї  Ірина Кваша якось дуже мило і невимушено презентувала багаточисельній аудиторії автора виставки, самодостатню, впевнену в собі, дуже файну молоду жіночку. Але високий  рівень заходу забезпечила присутність на ньому народного депутата Анатолія Кузьменка та заступника очільника області Андрія Коломійцева. Погодьтеся, не часто балують нас наші обранці такою увагою. Звичайно, як годиться в таких випадках, не обійшлося без їхніх виступів, хтось ще говорив. Але вся увага ЗМІ, звичайно ж,  була прикута до високих гостей.
    Олександрійці потягнулися до галереї. Зацікавлені в її діяльності митці Олександрії теж (а їх виявилося чимало!). Галерея запрацювала досить ритмічно і активно (на противагу деяким офіційним культурним установам) щоденно, без вихідних. Буремне її життя  замерехтіло з неймовірною швидкістю. Притулок і джерельце натхнення тут знайшли не лише художники, а й інші категорії митців, які асоціюють творіння своїх талановитих рук з мистецтвом: вишивальниці, фотографи, майстрині різних ручних виробів.
    Досить обережно до галереї заходили  метри образотворчого мистецтва Олександрії: Олександр Охапкін, щойно отримавший звання заслуженого художника України, Олександр Мозговий, майстер сюжету, кажуть, був навіть Степан Ніколенко, засновник сучасної олександрійської художньої школи (не лише навчального закладу, а й стилю). Дуже уважно, не кваплячись, з привітною посмішкою роздивлялися вони виставлені роботи “нахаб–самоучок”, і, здається, “зацінили”. Вперше в Олександрії з›явилась можливість виставити картини в світлому сучасному приміщенні, в комфортних умовах та ще й з такими симпатичними гостинними господарями.
    Всього за півріччя  в галереї пройшло сім виставок (до речі, біля входу в галерею висить план її роботи аж до нового року, ніким не вимаганий, ніким не контрольований — ось вона, народна ініціатива!) Так, до 8 березня душу відвідувачів радували різноманітні квіти як уособлення прекрасної жіночої душі. Участь в цій виставці прийняли 22 художники — це була перша колективна виставка.
    Потім стіни галереї прикрасили вишивки рукодільниць, серед них чимало досвідчених і визнаних майстринь. На полицях з›явилися оригінальні ляльки, різні дивовижні іграшки, скриньки, прикраси, дитячі вироби і все те, що може вигадати романтична художня натура.
    Одна з виставок була присвячена рідному місту. Якось в мережах, напередодні чергового заходу, з›явився запис Ірини:
    «Я кайфую, развешивая новую выставку! Каждый раз это мега–событие! Вы должны это увидеть! завтра вас ждет много картин, зарисовок и этюдов различными материалами, скульптура, вышивка и фото! Познакомим вас с новыми художниками! В общем, вас ждет мноооого интересного завтра в 15.00 на Красноармейской,56».
    Робота колективу галереї завжди супроводжується ось таким настроєм: захоплення, кайф від улюбленої справи і від того задоволення, яке панує серед відвідувачів галереї. Звичайно, Ірина не пропустила можливості прийняти участь бажаючих олександрійських художників у обласній виставці, яка проходила в Кіровоградській галереї “Єлисаветград”.

    Ложка дьогтю

    Безумовно, в цьому прекрасному мистецькому вирі не обходиться без прикрощів, бо як же без них у нашому заполітизованому українському суспільстві. Звертатися за допомогою митцям приходиться до представників різних політичних сил, а всі вони бажають піару. Крім того, не терплять присутності інших. Тільки–но одне ЗМІ висвітлило допомогу політика №, як колеги з іншого політичного клану, які напередодні захоплювались діяльністю галереї, миттєво охололи і не проявляють до неї ніякого інтересу. Невже навіть мистецькі вподобання і естетичні смаки колег–журналістів регулюються кольором прапорів? Прикро. Дуже прикро.
    Адже галерея створюється для олександрійців: і лівих, і правих, і центристів, і наших безпартійних дітей, для майбутнього. І надавати підтримку їй — справа честі кожної освіченої людини.

    Рухатися вперед

    Кажуть, що проблеми виникають для того, щоб людина не засиджувалася на одному рівні, а постійно зростала. Так і в нашому випадку. Коли, здавалося, роботу галереї тільки–но налагодили, поступило повідомлення орендаря про необхідність до середини вересня звільнити приміщення. Це не стало несподіванкою для Ірини, про це домовлялися із самого початку, і весь цей час вона підсвідомо прокручувала різні можливі варіанти переселення. Тому, як людина сильна, не поддалася смутку, а навпаки дала собі установку: “Це на краще! Швидко шукаємо рішення! Я не одна! Спасибі орендарю за придбаний досвід і за прекрасні умови співробітництва.”
    І дійсно. За цей час склався колектив митців, усі зрозуміли, що разом вони сила. Треба діяти. Тим більше, що очі Ірини і її подружки–колеги Тамріко вже давно зупинилися на старовинному (кінця 19 століття) двоповерховому, давно покинутому будиночку, розташованому в мальовничому, хоч давно захаращеному куточку центральної Олександрії. Будинок приватний. Кілька років тому здавався в безоплатну оренду, щоб не допустити подальшого руйнування, але для його ремонту треба вкласти такі кошти, що ніхто  так і не наважився на цей крок. Та зараз їх багато. А помешкання достатньо, щоб створити в ньому не тільки художню галерею, а й культурний центр, обладнавши його сучасними розумними технологіями.
    Саме цю ідею сповістила Ірина своїм колегам, яких зібрала сигналом SOS. Але повернути майже зруйнований будинок до життя, щоб через якийсь час знову залишити його господарю, то вже краще не розпочинати справу. Господар будинку звичайно зрадів і нібито дає зелене світло. Найправильніший крок: взяти приміщення в оренду з подальшим викупом  у власність товариства митців. Організаційне оформлення цього товариства розпочали відразу ж: “Спілку митців Олександрійщини”. Ідея купівлі будинку підтримана більшістю, хоч дехто застерігав, радив не поспішати і пошукати щось інше.  Але часу на очікування немає. Тут же почали формувати фонд картин, завдяки продажу яких з›явиться така можливість. Олександр Охапкін один з перших виділив три своїх роботи і при необхідності обіцяє долучитися ще. Без вагань щедро поділилися своїми картинами Олена Додатко, Наталья Ткаченко, близько 40 робіт готова виставити на аукціон Ірина Кваша. Про свою підтримку спілчан заявила також галерея “Єлисаветград”  з обласного центру. Спроба зробити перший аукціон  вже з›явиться 27 липня на святі гладіолусів, яке пройде в Палаці урочистих подій. Запрошення на це свято вони вже отримали.
    Не гаючи часу, в перший вихідний, спілчани (дехто з членами сімей) організували  суботник з прибирання сміття в облюбованому приміщенні, установили вхідні двері, і, звичайно, дали простір своїй уяві щодо облаштування майбутнього центру. Галерея буде вдячна небайдужим поціновувачам прекрасного, які забажають подарувати листи гіпсокартону, ОСБ–плити, інші будматеріали, нову або стару сантехніку.
    І насамкінець: в цій ситуації дуже важливо було заручитися підтримкою надійних і владних осіб. Тому спілчани зустрілися з міським головою Степаном Цапюком. Він уважно вислухав митців, схвалив їх рішучість і дієвість, пообіцяв підтримку і допомогу. Хочеться вірити, що в рамках Асоціації сталого і розумного міста України, яким має бути Олександрія, саме в унісон створення такого “Розумного” центру, який намріяли собі олександрійські митці на чолі з Іриною.

    Тамара Аноко,
    член Національної спілки
    журналістів України