Свобода слова по–олександрійськи?

 

Минулої п’ятниці, коли робочий день уже скінчився, у мене задзвонив телефон. Із подивом почула в слухавці голос олександрійського міського голови Степана Цапюка: 

— Скільки тобі платять за те, щоб ти поливала мене брудом у соцмережах?! — замість привітання почав він так голосно, що його тираду почули мої рідні. — Те, що ти поширюєш, відверта брехня! Я опозорю тебе на всю область!

Спочатку навіть подумала, що чиновник переплутав мене з кимось іншим, оскільки градоначальницька діяльність пана Цапюка ніколи не входила до кола моїх  професійних інтересів, а спілкування з ним зводилося до кількарічної давнини двох–трьох телефонних розмов у межах журналістської роботи. Аж ні, гнівна промова була адресована саме мені! Далі полився потік звинувачень та ультиматумів типу «Якщо ти не…, то я тобі…», які цитувати не хочеться.

Трохи оговтавшись, починаю розуміти, що «благородний гнів» Цапюка викликав поширений сайтом «Утренний город», який разом з ПГГ входить до групи видань «Город», офіційний прес–реліз прокуратури Кіровоградської області про те, що у п’яти школах міста Олександрії мерзнуть діти. У зв’язку з чим обласна прокуратура відкрила кримінальне провадження за фактом зловживань під час реалізації програм із забезпечення шкіл Олександрії альтернативними видами палива. До речі, цю інформацію поширили багато медіа Кіровоградщини, у тому числі й наш сайт. Але ні повідомлення прес–служби прокуратури, ні з інших ЗМІ Степана Кириловича не цікавили. Йому потрібно було знайти й покарати «винних», і він вирішив, що втіленням «вселенського зла» буде «Утренний город» і особисто я.

Не звертаючи уваги на мої посилання на офіційний сайт облпрокуратури, Степан Цапюк надіслав СМС–повідомленням номер телефону директора школи, який, за його задумкою, мав дати мені свій коментар про те, що прес–служба прокуратури області бреше… Цікава пропозиція, зважаючи на те, що «Первая городская газета» — незалежне видання, а не приватна власність олександрійського градоначальника. 

Про цю розмову я тут же повідомила на своїй сторінці у Фейс-бук, а також у групах «Первая городская газета» та «Журналісти Кропивницького», зазначивши, що вважаю дії Степана Цапюка перешкоджанням журналістській діяльності й моїй, як редактора, зокрема. Оприлюднив цю новину і сайт Інституту масової інформації, який моніторить порушення свободи слова і прав журналістів в Україні. А чимало моїх колег, які й самі зазнали утисків від чиновників, обурились витівкою пана Цапюка та висловили солідарність, за що їм моя щира подяка.

…У Бориса Пастернака є чудові рядки, які часто цитують у вигляді коментарів до вчинків, відверто дисонуючих із вимогами часу: «Какое, милые, у нас тысячелетье на дворе?» Схоже, ці слова треба час від часу нагадувати різним князькам місцевого розливу, які забувають, що часи, коли журналістам можна було затуляти рота, давно минули. Слава Богу, ми живемо в сучасному просторі, де методи, які притаманні таким от панам Цапюкам, вважаються дикунством. Подібні чиновницькі наїзди однозначно віддаляють Україну від цивілізованого світу, окрім того, що красномовно характеризують внутрішню сутність людини. Навіть якщо вона повсякчас заявляє про свою «європейськість» і їздить за казенний кошт до Брюсселю «вивчати демократичний досвід». Я вже не кажу про етичний бік справи, коли чоловік–чиновник дозволяє собі накинутися з образами й погрозами на жінку. 

І наостанок. Я певний час мешкала в Олександрії, а тому певні аспекти тамтешнього життя мені небайдужі. Особливо коли дітвора мерзне у холодних класах… Окрім того, я писала й писатиму про те, що хвилює кожного українця — про знахабнілих чинуш і їхні фінансові оборудки, про гідність і людяність, честь і таланти наших людей. А їх, повірте, набагато більше, ніж хамовитих начальників.

Людмила Макей