Українські гастролі маестро Ференца Ліста

 

Ференц Ліст (1811–1886) увійшов у всесвітню історію як видатний композитор, піаніст, диригент, педагог, публіцист, представник музичного романтизму, засновник угорської композиторської школи. Він перший піаніст, хто ризикнув виступати перед широкою публікою із сольними концертами. Про надзвичайну популярність артиста свідчать численні фотографії та портрети красеня–угорця (на жаль, можу запропонувати його зображення лише досить похилого віку). Відомо не лише про численні амурні походеньки геніального музики в Парижі, завдяки мемуарам біографів Жорж Санд та Фредеріка Шопена, а й те, що Ференц Ліст мав коханок та позашлюбних дітей повсюди, де йому доводилося концертувати. Потрібно визнати, що, незважаючи на славу та величезну кількість високооплачуваних концертів, Ліст мріяв про композиторську творчість, задля чого в нього постійно бракувало часу і коштів. Мав доволі низьке походження, оскільки походив із родини «доглядача поголів’я овець». Саме таку посаду обіймав його батько Адам Ліст у князя Естергазі.  То була почесна й відповідальна посада, позаяк вівці були головним багатством голови найзнатнішого угорського клану Естергазі. Батько володів гарною технікою гри на багатьох музичних інструментах, навіть писав музику, заохотивши до неї і сина. Від шести років Ференц грав за фортепіано, в дев’ять настільки вдало виступив із концертом, що віднайшлися меценати із числа угорських вельмож, котрі допомогли юному вундеркінду у здобутті музичної освіти, завдяки чому родина переїхала до Відня, де Ференц навчався музиці у відомих музикантів Черні і Сальєрі. 13 липня 1823 року концерт дванадцятилітнього віртуоза відвідав великий Людвіг Бетховен, котрого настільки розчулили здібності підлітка, що він привселюдно обняв і поцілував хлопця, тим самим благословивши Ференца на велику музичну кар’єру…

 

Після смерті батька у 1827–му колишні меценати відмовили Ференцу в коштах. Довелося заробляти уроками, утримуючи не лише себе, а й матір. Це вже потім він заявить привселюдно: «Краще бути ким завгодно, аніж музикантом на утриманні багатіїв». Чи не тому єдиною можливістю забезпечити власне майбутнє залишалися мрії про вигідний шлюб.  В історії збереглися імена кількох знатних жінок, котрим випало зіграти ключову роль в житті й творчості митця. Зрештою окремим із них випало стати не лише його меценатками, а й мимовільними антрепренерами. Першою із таких знакових жінок прийнято вважати графиню д’Агу — французьку письменницю, більш відому читачеві за літературним псевдо Даніель Стерн. Вона ввела Ліста в коло французьких письменників і митців. Закохані мандрували Францією, Швейцарією та Італією. Ліст концертував, викладав у швейцарській консерваторії, написав серію статей про «становище художників та умови їхнього існування в суспільстві». Марі навіть народила йому двох доньок, одна з яких пізніше вийшла за композитора Вагнера…

 

Але нас із вами, звичайно ж, насамперед цікавить та частина життя славетного маестро, що пов’язана з його перебуванням на території сучасної України. І знову ж таки завдяки блискучій представниці тогочасної аристократії, якою була графиня Кароліна Сайн–Вітгенштейн, що походила зі шляхетного польського роду Івановських. Вона ще 1836–го вийшла заміж за Миколу Вітгенштейна — сина фельд–маршала Петра Вітгенштейна, героя Вітчизняної війни 1812–го. Графиня отримала в посаг села Потік Брацлавського повіту, Тараски, Воронинці (тепер село Воронівці, що в 25 км від райцентру Хмільник) Літинського повіту Подільської губернії. Миколі Вітгенштейну часто доводилося від’їжджати до Петербурга, оскільки належав до почту Миколи І. По народженню доньки Марії Кароліна майже не полишала родового маєтку Воронинці… 

 

Після серії блискучих концертів на теренах турецької імперії, що, окрім Малої Азії, тоді займала чималу територію Східної Європи, включно з Балканами та частиною Румунії, 16 липня 1847–го пароплавом «Петро Великий» знаменитий піаніст дістається Одеси, де на нього вже очікує не лише запальна публіка, а й вищезгадана Кароліна разом зі своїм… чоловіком, причому останній, на думку сучасників, прибув до Одеси не через любов до Кароліни, а з непереборного бажання особисто познайомитися з Лістом. Кароліна ж горіла бажанням подарувати видатному піаністові диригентську паличку як натяк на підтримку його в бажанні завершення виснажливої гастрольної діяльності, навзаєм отримавши можливість присвятити подальше життя композиції, диригуванню, педагогічній діяльності. Маестро радо приймає запрошення подружжя Вітгенштейнів перезимувати в Воронинцях, що співпало з від’їздом князя до Берліна. А поки що Ференц Ліст вирушає до Миколаєва та Єлисаветграда з останніми, як він тоді вважав, концертними гастролями…

 

Миколаївський концерт відбувся 5 вересня, а вже наступного ранку Ліст вирушив до Єлисаветграда. Маестро переночував у Вознесенську. І хоча тут йому не довелося концертувати, але містяни ще довго згадували його чудесну гру, що відлунювала з вікон будинку генерала Грейга. Його візит до повітового Єлисаветграда співпав зі щорічним царським оглядом полків півдня імперії, штаб яких розміщувався саме в Єлисаветграді. Сюди за звичаєм в цей час з’їжджалася вся знать з не лише найближчих, але й найвіддаленіших околиць, подвоюючи, а то й потроюючи населення кількадесятитисячного міста. Не в змозі добитися  аудієнції в Петербурзі, через обмежений доступ до царської персони, місцеві поміщики примудрялися отримати її в повітовому Єлисаветграді, якщо й не в самого царя, то хоча б у когось із найближчих до нього високопоставлених чиновників. Саме на момент приїзду Ліста тут гастролювали французька і російська трупи. Спеціально для вистав нашвидкоруч збили дощаний театр на розі тодішнього Миколаївського проспекту (Великої Перспективної) і Петровської (Шевченка), де, окрім концертів Ліста, виступали й згадані театральні трупи. Точної кількості тих виступів угорського маестро досі ніхто не знає, але з–поміж різношерстої публіки, за спогадами тодішнього військового, а згодом видатного російського поета Афанасія Фета, було багато місцевих офіцерів. До таких належав і Віталій Лисенко — батько майбутнього класика вітчизняної музики…

 

З Поінгулля музичний геній відправився до маєтку Кароліни Вітгенштейн у Воронинцях. По дорозі він писав своїй матері, що саме там на запрошення дуже видатної жінки він і проведе два–три наступних місяці «без концертів, без  перешкод, без хвилювань», що було досі непритаманним для нього. А ще натякає, що сподівається на щасливі кардинальні доленосні зміни в подальшому, маючи на увазі на кохання, що спалахнуло між ним і Кароліною. Саме та воронинецька  зима 1947–1948 рр. виявилася для Ференца Ліста напрочуд продуктивною. І хоча він інколи відгукувався на запрошення тамтих поміщиків і музиціював по їхніх маєтках:  Немирів у Мечислава Потоцького, Чорний Острів (тепер селище неподалік Хмельницького) в славнозвісній колонній залі Пшездецьких, а також губернський Кам’янець–Подільський і навіть Київ під час контрактової ярмарки Попри всі ті неочікувані гастролі, Ференц встиг створити власний фортепіанний цикл «Glanes de Woronince» («Колосся Воронинців»), присвячений маленькій Марії — доньці Кароліни, до якого увійшли три п’єси на основі українських мелодій, що запали в душу маестро в подорожах Херсонщиною і Поділлям, а саме: «Українська балада» («Думка»), «Польські мотиви» і «Жалоба». Перша і третя написані на тему пісень Марусі Чурай «Ой не ходи, Грицю» та «Віють вітри», останню з них Ліст почув на київському ярмарку. Вона його неабияк вразила, оскільки прозвучала у виконанні сліпої дівчини під акомпанемент старого бандуриста. В київській Контрактовій залі та університеті Святого Володимира йому довелося імпровізувати на цю тему. Вперше воронинецький цикл побачив світ вже 1849–го у видавництві Кістнера, окремо «Польські мотиви» видано Лістом 1885–го і саме їх він виконував у своєму останньому виступі в Люксембурзі лишеза 12 днів до смерті…

 

Там же у Воронинцях Ференцом написано ряд п’єс, присвячених Кароліні: «Поклик», «Благословіння Бога в самотності», «Гімн коханню», які пізніше увійшли до циклу «Поетичні та релігійні гармонії», розпочав роботу над своєю першою симфонічною поемою «Що чути на горі» (також присвячену коханій) та «Данте–симфонією» за «Божественною комедією». До Європи від’їжджали окремо. Спочатку Ліст через те, що закінчувався термін дії візи. Вона пізніше, зважаючи на царську заборону через низку революційних подій в тогочасній Європі: Франції, Італії, Німеччині, Австрії (зокрема Галичині та Польщі). Кароліна з донькою зустрілися з Лістом у Римі. Чотирнадцять довгих років Кароліна чекала звістки про вирішення справ з розірванням шлюбу. Вінчання Кароліни з Ференцом мало відбутися у Римі, але натомість надійшло повідомлення про повторний перегляд справи. 1864–го по смерті князя Вітгенштейна вже начебто й ніщо не заважало їхньому пошлюбленню. Однак побожна Кароліна відмовилася від нового одруження, сприйнявши всі попередні перешкоди за волю Господню. 1865–го Ліст приймає духовний сан, проживаючи то в Римі біля Кароліни, то у Веймарі, то в Будапешті. Разом із Кароліною Ліст писав статті, есе, розпочав книгу про Шопена, давав безкоштовні уроки молодим музикам з усього світу. Наприкінці 70–х сподівання про вінчання з жінкою, з якою Ліст прожив пліч–о–пліч багато років, яку називав своїм «духовним близнюком», остаточно розсіюється. Помер Ференц Ліст 31 липня 1886–го на 75 році життя. Кароліна ненадовго пережила його. Пам’ять про Ліста увіковічнила Марія Вітгенштейн, донька Кароліни, створивши на його честь музей. Каталог творів Ліста нараховує 675 робіт, окремі з них написані на теренах теперішньої України…

 

Володимир Могилюк