«Валідол»: у Кропивницькому відкрилась незвичайна художня виставка кіборга

«Валідол» від захисника Донецького аеропорту

                

Початок осіннього творчого сезону в «Західній галереї», розташованій на вулиці Волкова у Кропивницькому, ознаменувався виставкою живопису і рисунку під промовистою назвою «Валідол». Її створив власник галереї Ігор Попович. Назва «Валідол» тут має провокаційний і заспокійливий ефект. Для когось це ліки для душі, а комусь не завадило б і замислитись над своїм не-сприйняттям сучасності.

 

До експозиції увійшли етюди та замальовки, зроблені під час цьогорічних літніх заміських пленерів, а також роботи інших років: графічні та олійні портрети, натюрморти, а ще студійні роботи для заохочення охочих відвідати студію малювання «Рефлекс», що розпочала роботу з відкриттям цієї виставки. Загалом представлено 38 робіт: ескізи, шаржі тощо. 

Крім творів Ігоря Поповича, «Західна галерея» запрошує переглянути ще й виставлені твори інших художників Кіровоградщини. Їхні роботи можна придбати для власної колекції або в подарунок.

Для автора виставки «Валідол» творчість – це не лише прояв мистецької індивідуальності, а й спосіб осмислити й виразити через малюнок доленосні події новітньої історії України та власного життя. Ігор Попович у 2014 році брав участь у захисті Донецького аеропорту та не з чуток знає, що таке війна. Кожен його витвір сповнений філософської глибини, який спонукає глядача мислити, бачити більше, ніж зображено на полотні чи папері. Чиста зелень дерев, розмаїття квітів і трав – це не просто гарний краєвид, а вимір нового – мирного життя, де людині з опаленою війною душею до всього потрібно звикати знов.

В центрі виставки – автопортрет олівцем, на якому автор зобразив себе з пістолетом у руці, націленим на глядача. У такий спосіб автор пропонує нашим місцевим колаборантам відчути цю мить націленої зброї. «Бажаєш крові – ставай в приціл» - така назва композиції. Вона умовно розділяє композицію на дві частини – немов би до початку війни та після… 

Поруч – портрет дружини Наталії, варіації з червоною трояндою, акварельні соковиті фрукти й овочі – ознаки домашнього затишку й надійного тилу. Особливу увагу привертають малюнки з зображеннями мостів та мостиків: дерев’яних, металевих, розхитаних і міцних. Одні з’єднують береги річки, інші йдуть в нікуди. Це також символи: переходу від однієї реальності до іншої, зради й вірності, надійності ті людської ницості, поєднання берегів як сенс співіснування. Кожен бачить у цих, на перший погляд буденних речах, власні підтексти. Зрештою, й сам художник – немов місток між минулим і майбутнім. Він відтворює портрет сучасності так, як велить його серце. Мабуть, тому образотворче мистецтво є значно щирішим за слова – заїжджені, буденні, звичні, якими жонглюють політики й «академіки». 

Такий підхід до вподоби не всім, і організатори виставки добре це розуміють. - Ми навмисне не влаштовували гучних презентацій чи рецензій, - каже Ігор Попович. – Ми чекаємо вдумливих людей, які мають власну думку. За час існування «Західної галереї» в неї з’явився свій глядач, який приходить не на світську тусовку, а за покликом душі. Його враження – найцінніші. 

Виставка триватиме до кінця вересня, і кожен вирішує для себе – переглянути її або ігнорувати. Наприкінці будуть і рецензії, і критичні зауваження. 

Наостанок зазначу, що в «Західній галереї» можна не лише отримати «щось для душі», а й взяти участь в уроках малювання в студії «Рефлекс», які Ігор проводить за попереднім записом.

Сама ж виставка безкоштовна, просто – заходь!

 

Людмила Макей