Знайшли підтримку у Кропивницькому, та сумують за домом

Три історії постраждалих внаслідок війни

Приїхали з одним рюкзаком

«В одному рюкзачку документи були, в іншому – речі першої необхідності, більше не було нічого», – розповідає Василь Тихий про евакуацію на Кіровоградщину.

Чоловік народився і виріс на Харківщині. Вивчився на комбайнера. Був учасником ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, отримав за це державні відзнаки. Як наслідок роботи в радіаційній зоні, має інвалідність.

Ніколи, розповідає, не боявся жодної роботи. Працював охоронником, поваром, різноробочим. У Лиман переїхав у 2010-му, це місто стало йому рідним. Проживали з сім’єю на Донеччині до початку повномасштабної війни.

«Навесні в Лимані оголосили евакуацію. На той момент населений пункт кілька разів був обстріляний росіянами. Ми вирішили виїжджати, бо насамперед для мене – безпека моєї дружини та доньки», – говорить Василь.

Евакуювалися у квітні у Кропивницький. Раніше у цьому обласному центрі не бували. Дорогою знайшли в інтернеті оселю, куди можна вселитися. Сподівалися вже за два місяці повернутися додому, там у родини два будинки. Нині вони обидва пошкоджені.

Василь одразу долучився до місцевої волонтерської спільноти. Спочатку допомагав постраждалим внаслідок війни як волонтер. А потім доєднався до команди благодійного фонду «Карітас Кропивницкий», який опікується переселенцями та іншими з тих, хто потребує допомоги.

«Мені подобається бути причетним до допомоги людям, які пережили таке ж лихо, як і я сам», – каже чоловік.

Василь говорить, що зустрів тут багато земляків та відчув неабияку підтримку місцевих. Але найбільше чоловік мріє про перемогу та про повернення додому.

«Як тут не гарно, але дім є дім. Туди завжди тягне», – говорить він.

Донька питала, за що гинуть люди

Катерина родом із Лиману Донецької області. Вона з захватом згадує про природу рідного краю, як ходили у ліс по гриби, купалися в голубих озерах.

Коли почалася повномасштабна війна, українські військові порадили родині їхати з рідного міста, адже там буде небезпечно. На той момент, згадує жінка, у Лимані вже була військова техніка і чулися бойові дії. І дорослим, і дітям було дуже лячно.

Так, Катерина з чоловіком, мамою, дочкою-школяркою та маленьким сином спершу евакуювалися до бабусі неподалік Соледару. Та і там вже було неспокійно.

«Ми пробули там місяць, чули бої у Попасній, Рубіжному, у Майорську за Бахмутом. Дим, вибухи…Старша донька більше все це розуміла, вона постійно питала мене, навіщо це все, чому гинуть люди», – не може стримати сліз Катя, згадуючи жахи війни.

У квітні 22-року родина переїхала у Кропивницький. Тут мешкає подруга Катерининої мами. Їх п’ятьох безплатно прихистили у маленькій квартирці на дев’ятому поверсі. Але, говорить жінка, вони і тому раділи.

У Кропивницькому Катерина почала ходити на службу до Української Греко-Католицької Церкви. Знайшовши у храмі розуміння й підтримку, допомагала наводити лад, перебирати речі для нужденних, розвантажувати гуманітарну допомогу.

У лютому власники квартири повернулися у свою оселю. Тож нині сім’я Катерини орендує інше помешкання, але побутові труднощі їх уже не так лякають. І чоловік, і вона знайшли таку потрібну роботу. Катя працює фахівчинею з роботи з волонтерами. Працює пліч о пліч зі своїм земляком Василем, з яким випадково познайомилася саме тут, у фонді.

Кава з присмаком сліз

«Нас бомбили з першого дня і першої години. З підвалу було вийти неможливо. Через нас весь час літали снаряди і, знаєте, в якийсь момент приходить прийняття – зараз може бути остання мить твого життя. Але страх десь дівається, страху не було».

Пані Оксана у Кропивницький переїхала з Сєвєродонецька. На Луганщині вона мала прибутковий бізнес, який створила з нуля. Це була справа її життя.

«Я створила маленьку імперію кави і чаю на вагу, найкращих сортів. У нас було два відділи у Сєвєродонецьку і один – у Кремінній, де мешкала моя мама».

Що війна буде такою страшною, жінка навіть не підозрювала. У багатоквартирному будинку лишатися було лячно, тож переїхала до матері у приватний сектор. Але там спокою теж не було. До 13 квітня днювали й ночували у погребі. Не було ні води, ні світла, їжу готували на багатті.

Додому пані Оксана вже не поверталася, хоча і думала, що побуде у матері лише пару днів. У Сєвєродонецьку було занадто небезпечно. Тож разом зі старенькою хворою мамою та чотирилапими, за кермом автомобіля поїхала від війни подалі.

Жінка ще ніколи не їздила так далеко сама, до того ж на дорозі майже не було дорожніх знаків – їх зняли, аби заплутати окупантів. Каже, повністю довірилася Богу, а буквально за пару днів Кремінну окупували.

Приїхали у Кропивницький, бо тут мали деякі робочі зв’язки – замовляли каву для кавомашин. Оксаниного сина, який приїхав сюди першим, прихистив хлопець, який приймав у нього замовлення.

Через росіян родина втратила все – житло, бізнес. Було дуже тяжко і матеріально, і морально. Жінка навіть працювала із психологом. Цю послугу безплатно отримала у «Карітас Кропивницький».

Нині жінка поступово відроджує у Кропивницькому свій бізнес. Але, зізнається, натхнення відшукати важко. Та потроху відчуває зміни – почала піднімати очі вгору і тільки нині помітила красиву архітектуру Кропивницького.

Каже, дуже боїться прикипіти душею до цього міста, аби так тяжко не переживати розлуку, як з Луганщиною. Зізнається, що і секунди не сумнівається, що повернеться додому. А на зворотному шляху обов’язково заїде у Дніпро, де дорогою на Кіровоградщину їх прихистив незнайомий чоловік. Вдячна йому та усім кропивничанам, які підтримали родину у тяжку хвилину.

_________________________________________________________

Цей матеріал створено у співпраці з БФ «Карітас Кропивницький». Це благодійна організація Української Греко-Католицької Церкви, яка працює з 1992 року.

Осередок фонду у Кропивницькому діє при Українській Греко-Католицькій Церкві. Тут переселенцям безплатно надають психологічну та духовну підтримку, організовують гарячі обіди, видають продуктові та гігієнічні набори. Також є допомога кризового менеджера, юриста, різноманітні майстер-класи для дітей.

За анонсами слідкуйте на сторінці фонду.

«Caritas Ukraine» - це благодійна організація Української Греко-Католицької Церкви, є найбільш розгалуженим осередком в обласних центрах та парафіяльних спільнотах. За словами Отця Івана, фонд працює з 1992 року

Катерина Федченко

Фото надані героями матеріалу

Здійснено за підтримки асоціації «Незалежні регіональні видавці України» в paмкaх pеaлізaції проєкту «Хaб підтримки регіональних медіа». Погляди aвтоpів не обов'язково збігaються з офіційною позицією пapтнеpів.